Стан наукoвoгo дoслiдження
ПОРУШЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ, ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ТА МОРАЛЬНИХ ЗАСАД СУСПІЛЬСТВА ЯК ПІДСТАВА ВИЗНАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ
XXXXXXXXXX Xxxxx Xxxxxxxxx - xxxxxxxxxx кафедри господарського, трудового права та цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового Інституту права імені князя Xxxxxxxxxx Xxxxxxxx Міжрегіональної академії управління персоналом
УДК 346.3
Статья посвящена исследованию отдель-
ного основания признания хозяйственного договора недействительным, заключенного с целью, которая противоречит интересам государства, территориального общества и моральным принципам общества. Раскрыто законодательное содержание нарушения инте- ресов государства, территориального общества и моральных принципов общества как основа- ния признания хозяйственного договора недей- ствительным, и доказана актуальность зако- нодательного определения понятия нарушения интересов государства, территориального общества и моральных принципов общества в хозяйственных обязательствах. Проанализи- рованы теоретические принципы и выдвину- ты предложения относительно определения признаков и условий нарушения интересов го- сударства, территориального общества и мо- ральных принципов общества в хозяйственных договорах как основания признания их недей- ствительными. С целью обеспечения защиты прав субъектов хозяйствования, раскрыты проблемы судебной практики признания дого- воров недействительными с применением та- кого правового основания, как нарушение инте- ресов государства, территориального общества и моральных принципов общества.
Ключевые слова: основания недействитель-
ности хозяйственного договора, нарушения ин- тересов государства как основание признания договора недействительным, нарушение инте- ресов территориального общества как основа- ние признания договора недействительным, нарушение моральных принципов общества как основание признания договора недействи- тельным.
Постановка проблеми
Питання визнання господарського до- говору недійсним, укладеного суб’єктами господарювання з метою, що суперечить інтересам держави, територіальної гро- мади та моральним засадам суспільства, стало досить популярним та актуальним у підприємницькому обігу. Проте, за пері- од розвитку цивільного та господарського права, саме ця підстава визнання господар- ського договору недійсним, як жодна інша, не зазнавала таких кардинальних змін. Ви- ходячи з життєвих реалій та пріоритетності, публічний порядок, інтереси держави та те- риторіальної громади, моральні засади сус- пільства постійно змінювались та по-новому тлумачились.
Окрім того, специфікою правового поля України є те, що питання недійсності гос- подарського договору, укладеного з метою, що суперечить інтересам держави, тери- торіальної громади та моральним засадам суспільства, регулюється двома кодексами України: Цивільним та Господарським, які містять дещо різні доктринальні підходи, в яких також відсутнє єдине трактування по- няття порушення інтересів держави та сус- пільства, його моральних засад [1, 2].
Актуальність досліджуваної проблема- тики полягає в тому, що тлумачення юри- дичної природи договору, який суперечить інтересам держави і моральним засадам суспільства, з метою забезпечення захис- ту прав суб’єктів господарювання, сталості господарського обороту та розвитку госпо-
дарського права, на наш погляд, потребує подальшого вивчення, роз’яснення та на- працювань.
Стан наукoвoгo дoслiдження
На сьогодні питання недійсності гос- подарських договорів є предметом бага- тьох досліджень в українській юридичній науці, зокрема, в працях X.X. Xxxxxx [3],- X.X. Xxxx [4], X.X. Xxxxxx [5], X.X. По-
топальського [6], X.X. Xxxxxxxx [7],- X.X. Xxxxxx [8] та інших. Ними досліджу- вались проблеми визнання договору недій- сним, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, а й тих інтересів, які є найважливішими для держави і сус- пільства одночасно, проаналізовано теорію та судову практику, сформовані принципи, які лягли в доктрину і права незалежної України. Проте як законодавче регулюван- ня цього питання, так і судова практика розгляду спорів цих категорій господар- ських спорів у цій категорії справ зазнають постійних змін, що зумовлює актуальність їх наукових досліджень.
Метою наукової статті є визначення по- няття «господарського договору, який су- перечить інтересам держави та суспільства» та обґрунтування розширення кола дого- ворів, які можуть бути визнані недійсними з цих підстав, долучивши до них договори, укладені з метою уникнення стягнення та реалізації майна боржника під час виконав- чого провадження.
Основний зміст
Щодо правових засад регулювання ви- знання господарського договору недійсним, то необхідно звернути увагу, що в умовах дії ЦК та ГК України, в положення обох норма- тивних актів існують розбіжності у понятій- ному апараті недійсності договорів. Чинний Господарський кодекс України приділив темі нашого дослідження лише дві статті 207
«Недійсність господарського зобов’язання» і 208 «Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним», в Цивільному ко- дексі України ми знайдемо статтю 228 «Пра- вові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з
метою, що суперечить інтересам держави і суспільства».
Так, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов’язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимо- гу однією зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково. Згідно з ч. 2 ст. 228 ГК України передбачена дія одно- чи дво- сторонньої цивільно-правової конфіскації, що може застосовуватись судом у разі не- дійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини першої статті 208 ГК України стягнення в дохід держави одержа- ного чи належного за зобов’язанням здій- снюється лише в тих випадках, коли завідо- мо суперечний інтересам держави і суспіль- ства господарський договір був повністю або частково виконаний хоча б однією з сторін. Якщо за наявності наміру сторін договір не був виконаний, він визнається недійсним без застосування наслідків, передбачених цією статтею [2]. Ми б хотіли зробити на- голос на тому, що більш вдалою є правова конструкція Цивільного кодексу України, яка приділяє увагу не тільки самому дого- вору, а і публічному порядку, який передує
укладенню деяких видів договорів.
Під недійсністю договору розуміється не настання тих юридичних наслідків, які сто- рони намагалися створити. Не можна вима- гати виконання за недійсними договором, так як він не створює тих прав та наслідків, які виникають на підставі договорів тако- го виду. Договір недійсний за нікчемністю вже у момент його укладення, незалежно від пред’явлення відповідного позову та рі- шення суду називається нікчемним або аб- солютно недійсним. Xxxxxxx, стосовно яко- го необхідне винесення судом рішення про його недійсність, але який не є недійсним у момент його укладення, є запереченим [9].
Спочатку спроба надати правову оцін- ку таким діям податківців була зробле- на Державною податковою адміністраці- єю у роз’ясненні від 22 вересня 2008 р.-
№ 9071/6/16-1116 [10]. А саме, обґрунтову- валося, що віднесення правочинів, які по- рушують публічний порядок, до нікчемних
означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином перед- бачалося наділити правами. Таке позбав- лення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому. Наявність істотного публічного інтересу виключає можливість встановлення залежності позбавлення пра- вового захисту особи від волевиявлення ін- шої особи або органу державної влади. Тому правило про нікчемність таких правочинів не може мати винятків, а правило про мож- ливість їх оскарження не можна розглядати як спеціальне, тобто таке, що виключає за- стосування загальної норми, бо це призвело б до руйнування засадничого регулювання. Таким чином, фактично була визнана пра- вомірність дій податківців під час перевір- ки самостійно кваліфікувати договори, що суперечать інтересам держави і суспільства як нікчемні. Вищевикладену позицію фак- тично було підтримано Міністерством юсти- ції України у своєму листі від 30.10.2008 р.-
№ 1022-0-1-08-19 «Про порядок визнання правочинів недійсними» [11].
У січні 2011 року було виключено пра- вочини, які були укладені з метою, що су- перечить інтересам держави та моральним засадам суспільства, з переліку нікчемних правочинів і віднесено такі правочини до оспорюваних (заперечних).
14 листопада 2012 року Вищим адміні- стративним судом України було ухвалено Постанову у справі № К/9991/50772/12, яку сьогодні більшість правників розглядає як знакову щодо вирішення проблеми наяв- ності у фіскальних органів права самостійно кваліфікувати договори, що суперечать ін- тересам держави і суспільства, як нікчемні. А саме, було визначено, що одним із осно- вних завдань органів державної фіскальної служби є здійснення контролю за дотриман- ням податкового законодавства та надання роз’яснень положенням законодавства з питань оподаткування платникам подат- ків. Жодним законом не передбачено право органу державної фіскальної служби само- стійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і відомості, зазначе- ні платником податків у податкових декла- раціях. Таким чином, навіть за наявності
ознак нікчемності правочину фіскальні ор- гани зобов’язані звертатися до судів із позо- вами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правочинами, здійснених із метою, що свідомо суперечить інтересам держави і моральним засадам суспільства, посилаючись на їх нікчемність [12].
Відповідно до Закону України «Про вне- сення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 р. № 4834-VI в абза- ці третьому пункту 140.2 ПК України, по- ложення «договір, що порушує публічний порядок, є фіктивним» були виключені з 1 липня 2012 р. Починаючи з вказаної дати, перерахунок доходів і витрат (балансової вартості основних засобів) повинен про- водитися сторонами договору у звітному періоді (періодах), в якому витрати та до- ходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину, у разі визнання судом правочину недійсним із будь-яких підстав, а не лише з підстави порушення ним публічного порядку, його фіктивності. Тобто коло підстав, з яких ви- знання договору недійсним має податкові наслідки у вигляді обов’язку здійснити пе- рерахунок доходів і витрат, розширилося до необмеженого. Вірніше сказати, до усіх під- став, встановлених чинним законодавством, і обмежується лише ними [13].
Міністерством доходів України у листі від 27.05.2013 р. № 3642/6/99-99-19-04-01-15
ДПС повинен відобразити вказане в акті перевірки.
Посилаючись також на позицію Вищого адміністративного суду України, викладе- ну у листі від 02.06.2011 р. № 742/ 11/13-11, згідно з якою наявність належним чином укладеного договору між суб’єктами госпо- дарювання (чинного) заздалегідь не може свідчити про здійснення суб’єктом господа- рювання законної господарської діяльності, Міністерством доходів України зроблено висновок, що органи ДПС при здійсненні контрольно-перевірочної роботи можуть відображати в акті перевірки ознаки недій- сності (нікчемності) правочинів, при цьому донарахування податкових зобов’язань по- винно здійснюватися виключно за пору- шення норм податкового законодавства.
Необхідною умовою для визнання гос- подарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслід- ків. До господарських договорів, що під- падають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, еко- номічні та соціальні основи держави і сус- пільства і спрямовані, зокрема, на: 1) вико- ристання всупереч законові державної або комунальної власності; 2) незаконне заволо- діння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; 3) відчу- ження викраденого майна; 4) виробництво і відчуження певних об’єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних за- собів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров’я громадян, тощо); 5) виготовлення і поширення літера- тури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожне- чу; 6) приховування від оподаткування до- ходів, інше ухилення від сплати податків;-
7) виготовлення чи збут підробних докумен- тів і цінних паперів; 8) незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних
чи культурних цінностей; 9) використання власного майна на шкоду інтересам суспіль- ства, правам, свободі і гідності громадян.
Наявність такого наміру у сторін (сторо- ни) означає, що вони (вона), виходячи з об- ставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність догово- ру, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправ- них наслідків. Намір юридичної особи ви- значається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маю- чи на це належні повноваження. За відсут- ності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді ви- знання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не ви- знання правочину недійсним. Водночас ч.5- ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що на ви- могу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов’язань, передбачених дого- вором купівлі-продажу, у визначені строки. Так само за загальним правилом не є під- ставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Як виняток з цього правила, відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (ч.2 статті 15 За- кону України «Про оренду землі»). При цьо- му вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв’язку з відсутніс- тю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови, суд має застосовувати цю ж норму у редак- ції, що була чинною на момент укладення
договору, а не на момент його державної ре- єстрації.
Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов’язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укла- дення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п’ятої статті 216 ЦК України).
У процесі вирішення спору сторони мо- жуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним ор- ганом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було ра- ніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приве- дення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускаєть- ся) [1]. Якщо згаданий правочин (про вне- сення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господар- ським судам необхідно мати на увазі, що за- коном не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за зго- дою сторін зворотної дії в часі.
Наведене дослідження дозволяє ствер- джувати, що на даний момент в Україні від- сутній механізм та уніфікована практика визнання правочину недійсним саме з мо- тивів його суперечності моральним засадам суспільства. Як свідчить аналіз процесуаль- ного законодавства і уніфікованої судової практики, суддя при вирішенні спорів ке- рується лише формально визначеними нор- мами. Навіть якщо формально визначені норми відсутні, суддя може вирішувати спір на підставі загальних засад цивільного за- конодавства, використання аналогії права, у
свою чергу, зазначені засади, зважаючи на їх загальний характер, не можуть не врахову- вати тенденції моральності в сучасному сус- пільстві. При порушенні питання про від- повідність чи невідповідність правочину мо- ральним засадам суспільства необхідно, щоб правочин взагалі можливо було б оцінити на предмет загальнолюдських уявлень про соціальні цінності. У статті також аргументо- вано твердження про неприпустимість зако- нодавчого закріплення визнання угоди не- дійсною на підставі порушення моральних засад, якщо має місце одночасне порушення такою угодою конкретної правової норми або положення що з неї випливає.
Визнаючи договори недійсними за цією підставою, закон в цьому випадку викорис- товує не юридичний, а соціальний крите- рій – інтереси держави і суспільства. Але не дивлячись на таке формулювання, об’єктом договору є охоронювані законом інте- реси держави і суспільства. Кожного разу, пред’являючи позов про визнання догово- ру недійсним за даною підставою, необхідно вказати не тільки інтереси держави, а і по- слатися на конкретний закон, який ці інте- реси охороняє і в всупереч якому цей дого- вір укладено [11].
Антисоціальні договори не володіють будь-якими суттєвими особливостями за своїм суб’єктивним складом. Іх специфіка полягає в тому і самому змісті та направле- ності договору. Чинне законодавство в осно- ву недійсності договорів, що розглядаються, поклало матеріальний критерій – протиріч- чя антисоціальних договорів інтересам дер- жави і суспільства; вона вчиняється з метою, що завідомо протирічить інтересам держави і суспільства. З таких міркувань такі догово- ри більш правильно іменувати не протиза- конними, а антисоціальними, скорочуючи декілька слів закону(«договори, вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства») в одне («антисо- ціальні»). До того ж відомо, що поняття
«юридичного закону і суспільства» не спів- падають і, в певній мірі, різнопорядкові. Ха- рактер передбачуваних законом заходів по відношенню до особи (організації) визнача- ється ступенем гостроти протиріччя інтере- сів держави і суспільства. В одному випадку
можуть бути застосовані санкції адміністра- тивно-правового, а в інших кримінально- правового характеру [15, С 192-193]. Така думка відомого вченого X.X. Xxxxxxxxxxxx має право на існування, але ми не можемо погодитись з нею. Бо критерій «соціаль- ності», як і «антисоціальності», є ширшим і чітко невизначеним. Це дасть підставу для неоднозначного застосування цієї норми, неоднакового застосування правових норм, спотворення судової практики на шкоду сталості господарського обороту.
Недійсними є договори, направлені до явних збитків державі. При цьому збитки для держави мають бути явними вже в мо- мент вчинення договору, а не бути наслід- ком уже змінених умов.
На підтвердження цієї тези, є при- клад судової практики з точки зову висно- вків, зроблених судом, цікавим є рішен- ня господарського суду Сумської області від 28.02.2017 року по справі № 920/77/17. Справа розглядалася за позовом заступника керівника Шосткинської місцевої прокура- тури Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства економічного розви- тку і торгівлі України, м. Київ, до відповіда- чів: Відділу освіти Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області,- м. Кролевець Сумської області, фізичної особи-підприємця, м. Кролевець Сумської області, за участю третьої особи, яка не за- являє самостійних вимог на предмет спо- ру, на стороні позивача: Управління Пів- нічно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області, м. Суми, про визнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів та договору про державну закупівлю. А саме: судом встановлений факт порушен- ня замовником торгів вимог Закону Укра- їни «Про публічні закупівлі» щодо оцінки конкурсних пропозицій учасників, наявні підстави для визнання судом недійсним рі- шення комітету з конкурсних торгів щодо оцінки конкурсних пропозицій учасників, оформленого протоколом. Частиною пер- шою статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання, що не від- повідає вимогам закону, може бути на ви- могу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині. Відповідно до статті 16 ЦК України, визнання правочину недій- сним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сто- ронами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст право- чину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Пунктом 5 частини
1 статті 1 Закону України «Про державні закупівлі» визначено, що договір про заку- півлю - це договір, який укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та перед- бачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари. Таким чином, договір про закупівлю є наслідком процедури закупівлі та укладається за її ре- зультатами. З огляду на викладене договір купівлі-продажу № 2 від 12.01.2017 супер- ечить вимогам Закону України «Про публіч- ні закупівлі», оскільки укладений за резуль- татами торгів, проведених з порушенням встановленої Законом України «Про публіч- ні закупівлі» процедури, а також суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки його укладення фактично призвело до втра- ти бюджетних коштів у значному розмірі. Відтак він підлягає визнанню недійсним за позовом прокурора у зв’язку із порушенням державних інтересів. Додатково суд заува- жує, що прокурором були подані до суду до- кази того, що між відповідачами була укла- дена додаткова угода № 1 від 09.02.2017, за умовами якої сторони правочину дійшли згоди про розірвання договору купівлі-про- дажу № 2 від 12.01.2017 у зв’язку із допуще- ними порушеннями при проведенні заку- півлі. Однак суд зазначає, що вищезазначений договір підлягає визнанню недійсним з моменту
його укладання саме з підстав порушення відпо- відачами вимог Закону України «Про публічні закупівлі» про проведені процедури держав- ної закупівлі товарів, за наслідками якої він був укладений, у зв’язку з чим досягнення
згоди між сторонами цього договору щодо його розірвання не має суттєвого значення, оскільки договір купівлі продажу визнаний судом недійсним з 12.01.2017 (а не розірва- ним з 09.02.2017) та з цього часу не створює жодних правових наслідків для сторін [14].
Умовою для визнання недійсним право- чину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові осо- би цих юридичних осіб. Відповідні обстави- ни повинні бути відображені в мотивуваль- ній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчине- ний юридичними особами із заздалегідь су- перечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персона- лії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Висновки
Недійсність господарського договору може встановлюватись виключно судом, контролюючі органи не можуть робити ви- сновки про недійсність або нікчемність гос- подарських договорів. Суд повинен вста- новити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких пра- вочинів (господарських договорів) недій- сними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в су- довому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нор- мам законодавства не відповідає оспорюва- ний правочин.
Література
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV // Відомості Верхо- вної Ради України. - 2003. - №40-44. - Ст.356.
2. Господарський кодекс України від
16 січня 2003 року №436- IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, 19- 20, 21-22. - Ст.144.
3. Xxxxx X.X. Нікчемні правочини: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец.
12.00.03 / Xxxxxxx Xxxxxxxxx Xxxxx ; Львів- ський національний ун-т ім. Xxxxx Xxxxxx.
- Л., 2005. - 16 с.
4. Xxxx X.X. Контракти в підприєм- ницькій діяльності : навч. посіб. - 2-е вид., перероблене і доповнене // Xxxxxxxxx Ва- xxxxxxxx Xxxx. - К. : Xxxxxxx Інтер, 2008.
- 576 с.
5. Xxxxxxxxxxxxx X.X. Підстави та наслідки недійсності підприємницьких договорів (на матеріалах практики госпо- дарських судів): автореферат. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Xxxxxx Xxxxx- нович Потопаський ; НДІ приватного пра- ва і підприємництва Академії правових наук України. - К., 2007. - 20 с.
6. Xxxxxx X.X. Заперечні угоди та їх правові наслідки: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Xxxxxxx Xxxxx- xxxx Xxxxxx ; НАН України, Інститут дер- жави і права ім. X.X. Xxxxxxxxxx. - К., 2003.
- 20 с.
7. Xxxxx X.X. Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов / В.С. Мі- лаш. - Х., 2007.
8. Xxxxxxx X. «Недійсність та «нікчем- ність» правочину / X. Xxxxxxx // Вісник Львівського університету. Xxxxx xxxx. - 2010. - Вип. 50. - С.196-201.
9. Xxxxxxxx X.X. Лекции на тему «Сдел- ки» - Москва, 1951. - С. 17-18.
10. Щодо права органів ДПС України встановлювати факт недійсності/нікчемності правочинів: Лист Міністерства доходів і збо- рів від 27.05.2013 р. № 3642/ 6/99-99-19-04- 01-15 // [Електронний ресурс].
11. Про порядок визнання правочи- нів недійсними: Лист Міністерства юстиції України від 30.10.2008 р. № 1022-0-1-08-19
// Бізнес-Бухгалтерія-Право. Податки. Кон- сультації. — 2008. — № 47. — С. 42.
12. Постанова Вищого адміністра- тивного суду України від 14.11.2012 р.-
№ К/9991/50772/12 // [Електронний ресурс].
— Режим доступу : xxxx://xxxxxxxx. ua/pro- viznannja-nechinnim-ta-skasuvannja-podatko vogo-povidomle-doc122304.html
13. Про внесення змін до Податково- го кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм: Закон України від 24.05.2012 р. № 4834-VI // [Електро-
АНОТАЦІЯ
Стаття присвячена дослідженню окремої підстави визнання господарського договору не- дійсним, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави, територіальної громади та моральним засадам суспільства. Розкрито законодавчий зміст порушення інтересів дер- жави, територіальної громади та моральних засад суспільства як підстави визнання госпо- дарського договору недійсним та доведено акту- альність законодавчого визначення поняття порушення інтересів держави, територіальної громади та моральних засад суспільства в гос- подарських зобов’язаннях. Проаналізовано те- оретичні засади та висунуто пропозиції щодо визначення ознак та умов порушення інтересів держави, територіальної громади та мораль- них засад суспільства в господарських договорах як підстави визнання їх недійсними. З метою забезпечення захисту прав суб’єктів господарю- вання розкрито проблеми судової практики ви- знання договорів недійсними із застосуванням такої правової підстави як порушення інте- ресів держави, територіальної громади та мо- ральних засад суспільства.
Ключові слова: підстави недійсності госпо- дарського договору, порушення інтересів держа- ви як підстава визнання договору недійсним, порушення інтересів територіальної громади як підстава визнання договору недійсним, по- рушення моральних засад суспільства як під- става визнання договору недійсним.
SUMMARY
The article is devoted to a research of the separate basis of recognition of the economic contract invalid, signed on purpose which con- tradicts the interests of the state, territorial com- munity and the moral principles of society. Legis- lative content of violation of interests of the state, territorial community and the moral principles of society as the bases of recognition of the economic contract invalid is disclosed and the relevance of legislative definition of a concept violation of in- terests of the state, territorial community and the moral principles of society in economic contract is proved. The theoretical principles are analysed and proposals concerning determination of signs and conditions violation of interests of the state, territorial community and the moral principles of society in economic contracts as the recognition bases are made by their invalid. For the purpose of ensuring protection of the rights subjects of business, problems of court practice of recogni- tion of the economic contracts invalid with ap- plication of such legal ground as violation of in- terests of the state, territorial community and the moral principles of society are opened.
Key words: bases of invalidity of the econom- ic contract, violation of interests of the state as basis of recognition of the contract invalid, vio- lation of interests of territorial society as basis of recognition of the contract invalid, violation of the moral principles of society as basis of recogni- tion of the contract invalid
нний ресурс]. — Режим доступу : http:// xxx.xxxxxxxxx.xxx.xx/xx/xxxxxxx-xxx-xxxxxx/ gna/3894-3642.html
14. Рішення Господарського суду Сум- ської області від 28.02.2017 року по справі
№ 920/77/17 - [Електронний ресурс]. — Ре- жим доступу : xxxx://xxxxxxx.xxxxx.xxx.xx/ Review/65071774.
15. Xxxxxxxxxxx X.X. Радянське цивіль- не право. - Москва «Вища школа», 1972. – С. 192-193.