Український гетьман Богдан Хмельниць- кий прагнув використати авторитет Мос- ковського царя, щоб той примусив короля Польщі визнати дієздатність Зборівського договору. Аби досягти цього, цар послав до Польщі своїх найкращих дипломатів. Коли Богдан...
X.X. Xxxxxx
ТАК ЗВАНИЙ ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 р.
І ЙОГО ПРОБЛЕМИ
І
СНУЄ велика наукова література про т. зв. Переяславський договір 1654 ро- ку1, однак суть договору не була досі всесторонньо висвітлена, а в це поняття вкладалися зазвичай новітні політичні агітації2. Тому я вирішила у спеціальній монографії3 дослідити цю скомпліковану тематику, спираючись на тогочасні доку- менти і подаючи результати своїх дослі- джень у системі тогочасних менталітетів,
а не сьогоднішніх політичних цілей.
Переяславський договір як такий 8 січ- ня 1654 року не підписувався, а була ціла система документів Переяславських актів, що складається з чотирьох етапів. Пер- ший – царське посольство, очолюване кн. Xxxxxxxx до Польщі у липні–серпні 1653 р.; другий – Земський Собор 1653 р.; третій – Переяславська Рада 8 січня 1654 р. і промова X. Xxxxxxxxxxxxx; чет- вертий – юридично заключений договір 27 березня 1657 р., але не у Переяславі, а в Чигирині і Москві. Отже, ототожнювати т. зв. Переяславський договір із одним з етапів Переяславських актів, що відбував- ся 8 січня 1654 р., не є правильним. І тому треба остаточно залишити Переяславську Раду як документацію до Переяславського договору.
Перший етап так званого Переяслав- ського договору у дослідженнях чомусь не береться до уваги, хоч це був важливий політичний акт: посольство царя, на чолі з боярином Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxxxx Xxx- ніним до Польщі у липні–серпні 1653 р. Xx- xxxxxx метою посольства були польсько- українські взаємини, у яких цар виступав як посередник, за умови, що король і Річ Посполита погодяться відновити дієздат- ність Зборівського договору.4 Очевидно, московські політики цю ідею не зміцню- вали, і, безперечно, тут діяв Xxxxxx Xxxxx- xxxxxxx, який прагнув остаточно з’ясувати свої взаємини з Xxxx XX Xxxxxxxxx. Король Польщі вважав, що кримський хан при- мусив його до ганебного договору, і тому королівська пропаганда намагалася пода- вати цю його тенденційну інтерпретацію.5
Український гетьман Xxxxxx Xxxxxxxxx- xxx прагнув використати авторитет Мос- ковського царя, щоб той примусив короля Польщі визнати дієздатність Зборівського договору. Аби досягти цього, цар послав до Польщі своїх найкращих дипломатів. Коли Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx прислав до Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx своїх послів, про- сячи його про посередництво, “він заявив, що має бути прийнятий назад у підданство королівське за Зборівським договором, так щоб Зборівський договір був додер- жаний повністю”.6 Але польський xxxxxx Xx II Xxxxxxx зверхньо вказав: Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx йому не партнер, а “хлоп”.7 Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx мав дуже складну ситуацію, адже міжнародні договори8 у XVII ст. укладалися тільки поміж династа- ми, а він не був династом, і на договір під Зборовом король погодився тільки тому, що на цьому наполягав володар Криму Xxxxx Xxxxx XXX, посередник українського гетьмана. Хоч на загал учені приймають, що X. Xxxxxxxxxxxx не був задоволений Зборівським договором, але це не відпові- дає дійсності, бо кримський хан Іслам Ґі- рей III включив “Вимоги Хмельницького”9 в основний текст договору з Xxxx XX Ка- зимиром.10 Але справа в тому, що король Польщі, незважаючи на те, що, на його бажання, польський Сойм11 ратифікував Зборівський договір, не хотів його викону- вати. Б. Xxxxxxxxxxxx як підданий Xxx XX Xxxxxxxx не мав можливості змусити ко- роля Польщі дотримуватися постанов до- говорів, а союзник українського гетьмана Xxxxx Xxxxx ІII був тяжко хворий у 1653 р., а у 1654 р. помер. Його потенційний на- слідник Xxxxxx Xxxxx був відомий своєю пропольською орієнтацією. Отже, Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx мусив звернутися за посе- редництвом до іншого володаря, яким був Московський цар. З огляду на те, що цар виконав бажання X. Xxxxxxxxxxxxx і по- слав своє уповноважене посольство у цій справі до Польщі у липні–серпні 1653 р., можна стверджувати, що Московське цар- ство ще не мало наміру включати Україну
до своєї держави, так само X. Xxxxxxxxx- кий ще тоді не мав наміру піти під протек- торат царя. Сам факт, що цар послав по- сольство, очолюване кн. Xxxxxxxx, у спра- ві Б. Xxxxxxxxxxxxx доводить, що гетьман не робив революцію з метою об’єднання з Росією ще з 1648 р., як це подають деякі науковці ХХ ст.12
Дослідники, вивчаючи Переяславський договір 1654 р., починають із Земського Собору у жовтні 1653 р. та Переяславської Ради 8 січня 1654 р., але документи за- свідчують, що все було підготовлено по- літичним актом, узгодженим українською та московською сторонами посольства кн. Xxxxxxx у липні–серпні 1653 р.
Другим етапом т. зв. Переяславського договору був Земський Собор 1653 р.,13 рі- шення якого свідчить нам про те, що запо- розького гетьмана Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx цар вирішив прийняти “під високу руку” в підданство з усім Військом Запорозьким. Тепер перед Б. Xxxxxxxxxxxx і його до- радниками постала велика проблема: як влаштувати автономію Української геть- манської держави у системі самодержав- ного Московського царства. В Московській державі XVII ст. діяла формула “під руку”, або “служба” царю в системі державного управління, місництва, яка означала без- оглядне підданство. В Москві “службою” царю вважалась тільки військова14 – в сис- темі місництва.
Українська сторона, будучи в системі Польської Речі Посполитої, знала польську практику військового права “jure military”, що надавала автономію і шляхетські права тому, хто виконує військову службу. Шлях- тич був вільною людиною справжнього чи фіктивного шляхетського походження, яке ґарантувало Герб. Він мав право на землю за військову службу – це, власне, і було “jure military”15. Усі шляхтичі теоретично визнавалися рівними, не існувало місни- цтва, як у Московській державі. Коли в кінці XVI ст. організувалося на кордоні зі степом Військо Запорозьке, польський уряд, який не мав постійної армії, приймав його радо на службу, надаючи за те воякам шляхетські права й автономію. Одначе, коли небезпека минала, польська шляхта, боячись козацької сили, надавала шляхет- ські права нечисленній козацькій верхівці, яких вписували до “Реєстру”. Запорозькі
козаки високо цінували своє елітне стано- вище в польській структурі, але були не задоволені, бо тільки деякій частині вда- лося досягти таких прав. Це призводило до постійних козацьких повстань, які, до часів революції Хмельницького (1648 р.), звичайно, закінчувалися поразкою. Отже, Військо Запорозьке Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx- го, не було проти того, щоб мати шляхет- ські права, але за обмеженої влади короля, вони вважали, що ці права не ґарантовані. З того виникла ідея бути в системі держа- ви із сильною необмеженою владою воло- xxxx, якою у Московському царстві була влада царя. Ця ситуація підтверджується у Листах Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx до Xxx XX Xxxxxxxx.16 Щоб зрозуміти важливість проблеми “високої руки”, яка була зафіксо- вана в рішеннях Земського Собору 1653 р., треба сказати дещо про менталітет того часу – православний інтернаціоналізм. Православний інтернаціоналізм – це інте- лектуальний рух, який постав у багатона- ціональному православному світі Осман- ської імперії. Його основним ідеологічним центром була республіка монахів Афон, розташована на південній кінцевій час- тині півострова Халкедіне на Егейському морі. Монастирів тут було близько двадця- ти, кожен належав одному з православних народів. Головними з них були: Гіландер (сербський), Іверон (грузинський), Панте- xxxxxx (руський), Зоґраф (болгарський), Есфіґену (вірменський). На Афоні розви- валася православна церковна культура та ідеологія, причому вживалися дві мови: грецька та церковнослов’янська. Власне, в ім’я православної єдності, яку я називаю православним інтернаціоналізмом, впли- вовий український письменник та ідеолог ХVІ–ХVII ст. Xxxx Xxxxxxxxxx,17 афон- ський монах, заборонив творити народну літературну мову (вважаючи цю ідею про- тестанською) і наказував залишитися при церковнослов’янській єдності. Основною ідеєю православного інтернаціоналізму було створити умови для визволення Дав- ньої Візантії, тобто Греції, із турецької не- волі. З політичних причин, у Москві, онук Xxxxx Xxxxxxxx00 Xxxx XX Xxxxxxx уже відчував себе візантійцем і прийняв ти- тул царя (1547 р.), імператора, намісника Бога на Землі. Це стало переломною поді- єю у православному світі. Після занепаду
Візантії, тобто “другого Риму”, знов почав діяти православний цар, і Московське цар- ство стало “третім Римом”. Бракувало ще одного компоненту – патріарха. Ця про- xxxxxx була заповнена в 1589–1619 рр.19 Коли в 1619 р. був призначений східними православними патріархами Московський митрополит, він був піднесений до стано- вища шостого православного патріарха. На Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx тепер православні Османської імперії поклали надії, що він визволить їх із турецької неволі. Але цар, незважаючи на свою могутність, поки що не наважився йти війною на турків. Тим ча- сом, на початку XVII ст. запорозькі козаки під проводом гетьмана Xxxxx Xxxxxxxxxx- Xxxxxxxxxxxx організували кілька вдалих походів на територію Османської держави. Xxxxxxx Xxxxx Xxxxxxxxx-Xxxxxxxxxxx під захистом козацьких шабель також за- просив 1620 р. Єрусалимського патріарха Xxxxxxx відновити в Україні православну ієрархію, яка перестала діяти внаслідок Берестейської унії з Римом (1596). Нова православна військова сила справила ве- лике враження на православний інтерна- ціоналізм. Це враження особливо зросло після великих перемог X. Xxxxxxxxxxxxx під Жовтими Водами і Корсунем над ка- толиками-поляками навесні 1648 р. Тепер ідеологи православного інтернаціоналізму вирішили, що їхня мрія – мати православ- не військо, яке б могло знищити Осман- ську імперію – близька до реалізації. Тому вони доклали всіх зусиль, щоб примусити Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx прийняти верхо- венство православного володаря, тобто – Московського царя.
Щоб цей план зреалізувати, почалися нескінченні прощі православних ієрархів до гетьмана X. Xxxxxxxxxxxxx і до царя Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx. Список владик розпочав Єрусалимський xxxxxxxx Xxxxxx, за ним були уповноважені від патріарха Константинополя, а далі – патріарх Xxxxx- xxx Xxxxxxx, xxxxxxxxxx Xxxxxxxx Xxxxx- xx, митрополит Коринфа у Xxxxxx Xxxxx, Проконійський xxxxxxxxxx Xxxxxxx та ін- ші.20 Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx не піддавався цій ідеї, оскільки мав політично-військо- вий союз із турецьким султаном Xxxxx- xxx XX і кримським ханом Xxxxxxx Xxxx- xx XXX, який у вересні 1650 року намовляв Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx йти на Москву
військовим походом, а гетьман переконав його повернути на Молдавське князівство. Тоді Єрусалимський xxxxxxxx Xxxxxx дуже гостро погрожував X. Xxxxxxxxxxxxx та- кими словами: “Что буде онъ на москов- ское государство начнетъ давать помощь крымскому хану, то всъ они вселенскіе патріархи, собравшись, учинятъ соборъ и предадуть проклятію и християниномъ на- зивать его не будуть, и чтобы он гетманъ съ своимъ войскомъ царскому величеству всеконечно покорностъ учинилъ и покло- нился, потому, что христіанскій государь под солнцемъ единый”.21 Якщо взяти до уваги, що Україна доби Хмельницького все ще переживала емоційний зв’язок із своїм недавно відродженим православ’ям, і що духовенство мало там великий вплив на маси, то український гетьман мусив з політичних мотивів рахуватися із вимога- ми православного інтернаціоналізму.
Тут постає проблема об’єднання двох держав у системі досвіду всесвітньої істо- рії. Всесвітня історія знає різні типи об’єд- нання держав: наприклад, конфедерація, інкорпорація, реальна і персональна унія. Історія не розвивається для окремих наро- дів, а є спільною для всього світу, тому не можна важливих питань вирішувати в ізо- ляції, а треба мати на увазі всесвітній роз- виток. У всесвітній історії об’єднання дер- жав Війська Запорозького (Україна) і Мос- ковського царства не було першим. Наведу декілька прикладів. Першою спробою було об’єднання Литви з Польщею, яке Литов- ський і Польський xxxxxx Xxxxxxxxx II Xxxxxx (14.VШ.1385 р.)22 схарактеризував латинським словом “applicare”23. Словники передають термін “applicare” по-різному: злучити, включити, приєднатися і, врешті- решт, анексувати. Ці різні значення можна вибирати і в різні часи вживати, і це дійсно робили литовці, а поляки респектували. І тому не дивно, що реальна унія Польщі і Литви могла повністю зреалізуватися тіль- ки через 183 роки – 1569 року у Любліні. Реальна унія полягала в тому, що Литва, об’єднавшись з Польщею, втратила свою суверенність, але залишила за собою повну автономію. Польсько-Литовська держава існувала кілька століть через те, що обидві сторони себе респектували і погоджували- ся рішеннями кожної з них. Персональна унія – Швеція і Польща за Xxxxxxxxxx XXX
Ваза, який був обраний королем Польщі у 1587 р., а коли у 1592 р. помер його бать- ко, шведський xxxxxx Xx XXX, став спадко- xxxxx шведського престолу. Xxxxxxxxx XXX Ваза володарював як шведський король у 1592–1604 рр., але протестантські шведи були не задоволені його католицизмом, і тому його детронізували: до кінця свого життя (1632 р.) він залишався польським королем. Його сини Xxxxxxxxx XX і Xx Xxxxxxx намагалися, як спадкоємці свого батька, мати також шведський престол, але безуспішно. Отже, персональна унія була пов’язана тільки з особою володаря, а не з відповідними державами.
Наступна спроба такого об’єднання належала королю Xxxxxx Xxxxx X Xxxxx- xx (1603–1625), котрий, як Xxxx XX, був водночас спадкоємцем короля Шотландії (1567–1625). Це мало бути об’єднанням Шотландії з Англією в нову політичну одиницю – Великобританію. Xxxxx Xxxx І Xxxxxx намагався зробити із двох націй одну великобританську націю. На думку короля Xxxxx І Xxxxxxx, Шотландія повин- на була перейняти англійську мову і куль- туру, які були вищими. Саме Xxxxx X на- лежав перший переклад Святого Письма англійською мовою – “Xxxx Xxxxx Bible” Але, як не дивно, англійці не сприйняли цього плану, бо боялися, що їхню націо- нальну свідомість буде порушено, тому ідея Великобританії (Great Britain) відно- вилася тільки у 1707 р. парламентом Шот- ландії та Англії. В наш час Шотландія має свій парламент і стала окремою політич- ною одиницею вже не у Великобританії, а в системі United Kingdom (Об’єднаного Королівства). З цього видно, що потрібен був певний час, щоб шотландці й англійці знайшли спільне рішення для свого об’єд- нання, яке ніколи не було анексією.
Помилка українських істориків, вважа- ємо, полягає в тому, що вони не звернули уваги на характер об’єднання в інших краї- нах і тому розглядали так званий Переяс- лавський договір 1654 р. в ізоляції. Можна висунути гіпотезу, що деякі дорадники Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx, які були литов- ськими шляхтичами і панами, звернули увагу гетьмана на необхідність юридично- го оформлення взаємин Війська Запорозь- кого з Московським царством. Вони, ма- буть, знали про аррlісаrе і переконали
Б. Xxxxxxxxxxxxx, що ця юридична фор- мула врятувала Литву від інкорпорації. Це могло бути генезою пошуку інтелектуаль- ними колами гетьмана Xxxxxxx Xxxxx- ницького формули “під високу руку”, яка, на противагу московській формулі “під руку”, не означала інкорпорації. Тому в цій статті я вирішила потрактувати різницю між формулами “під руку” і “під високу руку”. Українська формула “під високу руку” саме нагадує applicare, бо забезпечує автономію і не допускає інкорпорації. Коли об’єднуються дві незалежні держави, три- валий час існує теоретична нечіткість в особливостях їхнього об’єднання. Якщо розглядати процес об’єднання держави Військо Запорозьке (Україна) з Москов- ським царством (Росія), то обидві країни мали різні традиції, культуру, політичну структуру, зокрема Україна – традиції се- кулярної політичної культури західноєвро- пейського типу в польській традиції. Проб- лема полягає в тому, що Московське цар- ство було патримоніальною державою до- секулярного типу, тому не могло респекту- вати вимоги української сторони. Інша проблема, що у XVII ст. ще не існувало концепції національної держави, а було тільки розуміння династичного володіння. На жаль, усі ці складні проблеми, які мали бути розв’язані впродовж певного часу, на- сильно обмежив так званий Переяслав- ський договір 1654 р. Цей договір із само- го початку не був узгоджений обома сторо- нами. Московська сторона не брала до уваги розуміння української формули “під високу руку”, яка означала протекторат. Московське царство вперто інтерпретува- ло формулу “під високу руку” як “службу”, або “під руку”, тобто підданство, на яке українська сторона ніколи не могла пого- дитися. Тільки виконання українських ви- мог дозволило б позитивно вирішити по- літичне об’єднання в тій чи іншій формі. Для нормального об’єднання потрібен був час і прагнення до рішень без насильства. Дуже шкода, що чіткого розуміння форму- ли “під високу руку” для обох сторін не іс- нувало – з огляду на недозрілість москов- ської сторони. Московська держава ніяк не могла відійти від свого досекулярного по- гляду на світ (у світі можливий тільки один православний цар-намісник Бога на Землі) і впроваджувала в життя свої рішення за
допомогою насильства, починаючи з Пе- реяславської Ради 8 січня 1654 р. Після юридичного укладання так званого Пере- яславського договору в березні 1654 р. – це були два світи, які не розуміли один од- ного. Зокрема, Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx, йдучи на Українсько-Московський договір 1654 р. в Чигирині, не знав досвіду діяль- ності інституції московських воєвод, а ро- зумів тільки досвід діяльності польських воєвод на Україні, який був цілком проти- лежний, і це викликало проблеми в Украї- ні. Тому ідея об’єднання двох держав та- ким чином, щоб обидві зберегли свої еко- номічні, політичні, культурні структури, у патримоніальній Московській державі була неможливою. Очевидно, силові при- йоми державних рішень з боку Москви призвели до остаточного визначення Украї- ни як окремої політичної одиниці, яка не могла бути інкорпорована до Московської держави. Власне, ось чому об’єднання в одну політичну цілісність не відбулося. Польський xxxxxx Xxxxxxxxx II Xxxxxx проблему об’єднання розумів так, що си- лою це зробити не можна, – чого не міг збагнути Московський xxx Xxxxxxx Xx- xxxxxxxx. Московська держава не прислу- ховувалася до вимог України, тому під час російського володіння Україною вибухали протиімперські повстання. Не випадково російський імператор Xxxxx X усіх україн- ських гетьманів називав зрадниками, бо вони не могли миритися з тим, що україн- ський народ позбавляють автономій. Мос- ковська держава впроваджувала в життя своє неправильне рішення насильством, починаючи з релігійно-церемоніального акту Переяславської Ради 8 січня 1654 р. Гетьман Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx, ідучи на так званий Переяславський договір 1654 р., формулу “під високу руку” розумів як від- хід під протекцію, або як протекторат, щоб зберегти свою автономію, права і вольно- сті й укласти справжній договір, який вони мали з правлінням Польщі. Протекторат у середньовіччі можна схаратеризувати так: феодальна система – це відносини між сеньйором і васалом. У часи нової історії, зокрема у досліджуваному нами XVII ст., відносини, які можна назвати протектора- том24, – це одна з форм міжнародної залеж- ності держав, за якої одна держава (про- тектор) визначає зовнішню політику іншої.
Ідея протекторату виключає ідею анексії, протегована держава залишається стосов- но протектора чужою державою, і жителі протекторату не стають суб’єктами проте- гованої держави. Тепер нам зрозуміло, чому з самого початку т. зв. Переяслав- ського договору 1654 р. виникло непорозу- міння між сторонами, яке й призвело до негативних наслідків. Переяславська Рада 8 січня 1654 р. є релігійним церемоніаль- ним актом, який був потрібен обом сторо- нам. Московська сторона склала спеціаль- ну присягу, де крім присяги гетьмана і старшини мали присягати міста. Однак X. Xxxxxxxxxxxx розумів цю присягу як взаємну і вимагав, щоб X.X. Xxxxxxxx від імені царя склав присягу йому: “И гетман Xxxxxx Xxxxxxxxxxx говорили им, чтоб им, боярину Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx с това- рищи, учините вера за государя царя и ве- ликого князя Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx всеа Русии”.25 Коли кн. В. Xxxxxxxx заявив, що це неможливо у самодержавній системі, то Б. Xxxxxxxxxxxx вийшов з церкви, де мав складати присягу, і тільки після якогось за- певнення з боку кн. В. Бутурліна (тут му- сила бути обіцянка автономії в майбутньо- му), яке, на жаль, у джерелах не засвідче- не, гетьман повернувся до церкви, щоб за- кінчити православний церемоніал.26 Релі- гійний церемоніал був повністю напрацьо- ваний у Московському царстві.27 Треба особливо підкреслити, що X. Хмельниць- кий вже у церемоніальній частині чітко ви- значив, що тут йдеться не про беззасте- режне прийняття верховенства царя, а про чітку договірну домовленість, причому обопільну. Для дослідження переходу Бог- дана Хмельницького з усім Військом Запо- розьким під протекторат московського царя Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx у січні 1654 ро- ку ми маємо у всіх працях істориків, пов’я- заних з Переяславським договором, одне джерело – Статейний список царського посольства X.X. Xxxxxxxxx, де йдеться про всенародну маніфестацію (присяжні спис- ки на 127 338 осіб 28 на Переяславській Раді). На жаль, усієї інформації про Пере- яславську Раду ми не маємо. Тому для нас дуже цінні додатки до так званих Переяс- лавських актів. Центральне питання – яка кількість українських представників брала участь у Переяславській Раді, і хто підпи- сав угоду про прийняття верховенства
московського царя – спеціально досліджу- вав Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx. Академік X. Xxxxxxxxxxx як голова Археографічної комісії Академії наук України дав завдання своїм науковцям – X.X. Xxxxxxxxxxxx і X.X. Xxxxxxxx – відшукати у Московсько- му архівосховищі документи, написані учасниками так званих Переяславських актів. Співробітники вченого знайшли оригінали списків осіб, приведених до присяги безпосередньо самим посоль- ством у Переяславі, Києві і Ніжині. Ці ко- пії московських документів мали вийти друком у виданні Академії наук України. На жаль, це видання не здійснилося з огля- ду на те, що дуже швидко розпочалися на- пади на Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxx та україн- ську науку. На щастя, Xxxxxxx Xxxxxx- ський присвятив тій проблемі статтю29, яка для нас є науковим джерелом, оскільки вчений опублікував підбірки оригінальних документів з часів Переяславської Ради 8 січня 1654 року. Дуже дивно, що стаття X. Xxxxxxxxxxxx, видана в “Докладах Ака- демии наук СССР” в Ленінграді 1929 р., зовсім невідома українській науці в Украї- ні й поза нею. Отже, тому подаю основні дані джерелознавчої статті X. Грушев- ського. Нащадкам цікаво знати, хто були ті люди, що обговорювали і вирішували ці питання, як і склад ради, який готував пи- тання про протекцію царя. Адже Статей- ний список В. Xxxxxxxxx дає нам тільки за- гальні вказівки з цього питання. Тому по- іменний список осіб з їхніми підписами, які склали присягу цареві в ці дні (8, 9, 10 січня 1654 р.) в м. Переяславі, опублікова- ний у статті X. Xxxxxxxxxxxx, допомагає нам отримати відповідь. Список осіб, які принесли присягу цареві в ці дні в Пере- яславі, можна звести до такої системи: “Всего тъх полков сотниковъ 97 чел., ясау- лов 18 чел., обозных 3 чел., писарей 13,
казаков 44, знаменщиков 3 чел., мещан
22 чел., 1 члкъ гетман Костырскиі”.30 Го- ловним є той факт, що йдеться про дію не- великої групи козацької старшини, шляхти і козаків – разом 203 особи.31 Вирішальна роль у Переяславських нарадах належала колегії полковників, яка складалась із два- надцяти–тринадцяти чоловік. Шість чоло- вік генеральної старшини: писар X. Xxxxx- xxxxx, судді Xxxxxxxxxx і Xxxxxx, обозний Коробка, осавули Xxxxxx і Xxxxx Xxxxxx –
разом із полковниками – 20 чоловік, це і є основний склад старшинської, або таємної Ради. Звичайно, могли бути присутніми представники полкової старшини, сотни- ків, небагато козаків і полків – 8 чоловік, 10 січня – ще 23, не враховуючи переяс- лавських козаків. Коли вважати, що всі пе- реяславські козаки присягали царю, бо відмовитися було неможливо, то актив знаменитої Переяславської Ради не пере- вищував 203 чоловік. Якщо Статейний список X.X. Xxxxxxxxx подає дані “о вели- ком множестве всяких чинов людей”,32 присутніх на Xxxx, то, як пише Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx, “...их слова можно принять за простое украшение, или счесть за указа- ние на присутствовавшую посторонюю публику – мещан и случайных людей”. Якщо згадати цифру 203 особи, згідно з присяжним списком X. Xxxxxxxxxxxx, то не доводиться говорити про всенародну Переяславську Раду. Недарма М. Грушев- ський про Статейний список X.X. Xxxxxxx- на і сучасні відомості з цього питання пише так: “То, что прибавляют к этому другие современные известия, очень скуд- но и не всегда достоверно (хотя, конечно, и статейный список, вероятно тоже подогнан под данные из Москвы инструкции)”.33 Якщо б така документація дійсно існувала (присяжні списки на 127 338 осіб, які би присягали цареві на Переяславській Раді 1654 р.), то вона б зайняла кілька томів “Воссоединения”. Отже, можна твердити, що йдеться не про всенародну присягу ца- реві. Навіть якщо взяти вищеподані “ін- формації” протягом півроку 1654, то, за підрахунками Xxxxx Xxxxxxxxx Xxxx’xxx- вича,34 населення України в цей час стано- вило понад 1 000 000 чоловік. Очевидно,
цифра 127 338 осіб є непорозумінням, оскільки такі дані ніякого відношення не мають до Переяславської Ради 8 січня 1654 р., бо це було після неї. Уже після Пе- реяславської Ради, у січні–лютому–березні 1654 р., спеціальні московські представ- ники роз’їжджали по українських селах та містах і силою зганяли людей до присяги. У польських відомостях багато говорило- ся, що присягу складали з примусу: після того, як присягнула старшина, міщан пере- яславських зганяли присягати, вони чини- ли упертий спротив; війт переяславський хворів – його звеліли принести до церкви
Богородиці, він був змушений присягнути і з прикрості на третій день помер. “Опові- стили весь київський магістрат і населен- ня, щоб явилися до присяги, – ті посилено відмовлялися і не хотіли йти, але козаки зганяли їх як худобу”. “Багато було крику і сліз, коли гнали міщан до присяги” (у Чор- нобилі).35 Програма православного цере- моніалу розроблялася в Москві і здійсню- валася в Україні присяжним вищим мос- ковським духовенством,36 навіть провідні діячі української православної церкви на чолі з митрополитом Xxxxxxxxxxx Xxxx- вим не були на Переяславській Раді і не присягали цареві. Цей факт свідчить нам про те, що діячі православного інтернаціо- налізму не узгодили акцію московського духовенства з українським, а саме – релі- гійний церемоніал Переяславського дого- вору 1654 року. Переяславська Рада не була завершенням прийняття під протек- торат царя держави Війська Запорозького. Тому, щоб зрозуміти суть Переяславського договору 1654 р. Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx з Xxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx, треба концен- трувати увагу на юридичному аспекті до- говору. Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx своїм вихо- дом з церкви, де мали складати присягу цареві, дав чітко зрозуміти московській стороні, що його не задовольняє Переяс- xxxxxxx Рада, тобто, що цей договір мусить бути юридично оформлений. Отже, пере- йдемо безпосередньо до договору.
У першу чергу треба з’ясувати проб- лему оригінальності так званих “Ста- тей Хмельницького”. Вчені ХІХ–ХХ ст., зокрема X. Грушевський37, звертали осо- бливу увагу на проблему автентичності “Статей Хмельницького”, новітні вчені й по сьогодні цю проблему остаточно не розв’язали.38 Якщо йдеться про так званий Переяславський договір, то оригінали до- кументів були знищені у XVIII ст., тому вважаю за необхідне застосувати порів- няльно-структуральний метод, щоб ви- явити їхню оригінальність. З цією метою я порівняла “Пункти Хмельницького”, під- готовлені для Зборівського договору 16- 49 р.39, із пакетом документів Переяслав- ського договору40 (23 “Статті Хмельниць- кого” і відповідь царя у формі “Жалуваної грамоти”). Аналіз обох документів – 23 “Статей Хмельницького” і відповіді царя, березневих 11 Статей засвідчив, якщо до
них не підходити із критеріями нового мо- дерного права41 чи національної концепції, вони мають внутрішню логіку. Очевидно, вони виявляють концепції обох сторін се- редини XVII ст. Коли йдеться про редакцію 11 Статей, то вони охоплюють ті ж самі проблеми, що й 23 “Статті Xxxxxxxxxxx- го”, тільки текст так званого Переяслав- ського договору 1654 р. не має єдиного оригіналу, а складається з двох документів: з 23 “Статей Хмельницького” і відповіді царя в 11 Статтях. Тому такі великі дискусії викликав цей текст. Порівняльний аналіз 23 “Статей Хмельницького” від 17 лютого 1654 р. цілком вичерпується 11 Статтями і “Жалуваною грамотою” царя – такого ви- сновку дійшов X. Грушевський,42 з яким у цій проблемі я повністю погоджуюся. Кожен з цих документів є оригінальним. 23 “Статті Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx” пода- ють принцип важливості потреб Війська За- порозького, 11 Статей т. зв. Переяславсько- го договору – виявляють спосіб підходу до цієї справи московської сторони і принцип важливості її потреб. Якщо йдеться про редакцію 14 Статей 1659 р., то вони не є остаточно автентичною редакцією догово- ру 1654 р.,43 а тогочасним фальсифікатом. Незважаючи на це, після 1659 р. і до кінця існування Гетьманату, тобто до 1764 року, ці підроблені Статті були офіційно визна- ні за оригінальні “Статті Хмельницького” 1654 року, і на них присягали усі гетьма- ни, а російський уряд їх респектував. На підставі порівняльно-структурального методу, застосованого для аналізу текстів т. зв. Переяславського і Зборівського дого- ворів, я прийшла до загального висновку, що текст петиції Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx, який подано у виданні проф. Г. Xxxxxxx, у 23 Статтях від 17 лютого 1654 р. (царе- ві – 14 березня)44 – є копією оригінальних “Статей Хмельницького”, переданих геть- маном військовим послам X. Богданови- чу-Зарудному і Xxxxx Xxxxxx для москов- ської сторони. Ці Статті зазнали певного редагування з боку Xxxxxxxxxxxx прика- зу, особливо щодо їхнього порядку та об- сягу, 23 “Статті Хмельницького” вважаю справжніми статтями гетьмана, написани- ми XVII ст., на думку гетьмана, у логічній послідовності. Подані українською сторо- ною, 23 Статті для Переяславського дого- вору з московським царем відповідають
гаслам автономної держави Війська Запо- розького. В основних принципах проект т. зв. Переяславського договору 1654 р. збігається за змістом з 18 Пунктами “Ви- мог Війська Запорозького”, які підготував Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx для Зборівського договору. На мою думку, щодо проблеми автентичності “Статей Хмельницького” існує єдиний критерій – логіка. Слід від- творити логіку і систему думки XVII ст., замість того, щоб вимагати від X. Xxxxx- xxxxxxxx осмислення правових і держав- них категорій ХІХ–ХХ ст.45 Також не треба забувати, що політичне поняття “держава” в середині XVII ст. не вживалося окре- мо від її володаря-монарха або людності. Тому в актах XVII ст. політичні стосунки укладалися між монархами, а не між окре- мими народами чи державами. Так званий Переяславський договір 1654 р. – укладе- ний між українським гетьманом Xxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx і московським царем Xxxx- xxxx Xxxxxxxxxxxx. Оскільки X. Xxxxx- xxxxxxx – не одного рівня з царем, бо він не був династом, тому, як і у Зборівському договорі, так і у т. зв. Переяславському, гетьман не виступає як партнер, а король польський і цар московський вживають форму “ласки”, або “жалування.” Особ- ливість цього договору полягає в тому, що Б. Xxxxxxxxxxxx і його дипломатія наполягали на протектораті “під висо- ку руку” царя, але московський уряд, не- зважаючи на це, послідовно впроваджував у життя відому московську формулу “під руку”, яка означала підданство. Тому не- дарма договір 1654 р., в його московській редакції, не дістав ратифікацій українсько- го уряду,46 “гетьман... і старшина не прий- няли ні статей, ні грамоти”, – як стверджує Xxxxxxxxxxx.47
Стосовно так званого Переяславського договору 1654 р. встановлено нові факти. Насамперед – той факт, що йдеться про два аспекти даного договору: релігійно- церемоніальний і юридичний. Російські вчені, як за царських часів, так і за радян- ських, та й сьогодні, вважають основним
релігійний церемоніальний акт 8 січня 1654 р., тобто Переяславську Раду, пред- ставляють її як всенародний акт україн- ців. Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx упровадив до науки нові джерела про Переяславську Раду 1654 р., які, на жаль, досі зосталися невідомими у фаховій літературі. Вчений довів, що в Переяславській Раді брало участь лише 203 чол. З того часу нових джерел стосовно Переяславської Ради ніхто не знайшов, а дослідження вченого замовчували.48 Основний договір я на- зиваю Чигиринсько-Московським – від імені столиць договірних держав. У Чиги- рині X. Xxxxxxxxxxxx були підготовлені 23 “Статті Хмельницького”, у Москві цар- ські й українські дипломати обговорили і прийняли остаточну форму договору – так звані “Статті Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx”. Представники російської імперської дум- ки вважали, що безпечніше концентрувати увагу на релігійному церемоніалі, на Пере- яславській Раді, спотворено окреслюючи її як вияв всенародної волі, ніж займатися юридичним аспектом договору, бо тоді б стало зрозумілим, що Московська держа- ва від самого початку не дотримувалася пунктів т. зв. Переяславського договору.
Закінчивши монографію на тему “Основні міжнародні договори Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx 1648–1657 рр.”49, я дійшла висновку: щоб їх належно оцінити, треба в науковій роботі застосувати структураль- но-фактологічний і порівняльний методи, а не трактувати кожен з них осібно, тоді стане зрозуміло історикам, що в усіх до- говорах Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx в центрі уваги є проблема протекторату. Крім того, усі тексти є наслідком концепції, створе- ної тим самим політичним діячем – геть- маном Xxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx. Отже, безкінечні дискусії про те, що собою являє т. зв. Переяславський договір 1654 р., що це – возз’єднання, приєднання, військовий союз, протекторат, інкорпорація – втрача- ють свій сенс, тому що усі договори геть- мана, включно з так званим Переяслав- ським, мали тип протекторату.
1 Грушевський X. Історія України–Руси. – К., 1931. – С. 812–828.
Xxxxxxx X. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. – Варшава, 1934. –Т. XIX. – Серія правнича. – Кн. 3. – С. 9–52.
Xxxxxxx X. До питання про Статті Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx / Ювілейний збірник на пошану академіка Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx. – К., 1928. – С. 195–204.
2 Xxxxxxxxxxx X. X. Российско-украинская конференция, посвященная 340-летию Переяслав- ской рады // Отечественная история. – 1995. – № 5; Xxxxxxxxxxx X. Переяславская рада и Мос- ковские соглашения 1654 года: проблемы исследования // Россия–Украина: история взаимоот- ношений. – М., 1997. – С. 39–49. Xxxxxx X. Крила протекцій: до визначення правового змісту Переяславської угоди 1654 р. // Xxxxxxxxxxx Xxxxxxxxx: Ментальність та історія ідей. – К., 1995. – Т. IV. – С. 76–85.
3 Xxxxxx X. Основні міжнародні договори Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx 1648–1657 рр. Харків, 2003 р. – С. 151–271.
4 РДАДА – Ф. 79 “Сношения России с Польшей” 1653 р. Спр. 2. Кн. 84. – Арк. 252: “Щоб король виконав попередній договір, аби благочестива віра не була “в изгнании, а церкви в разоре- нии,” щоб церкви, віддані за унію в давніших і в нинішніх роках, були повернені на благочестіє, згідно із Зборівським договором і присягою короля”.
5 Xxxxxxx Xxxxxx. Повстання Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx та Зборівський договір у західноєвро- пейських джерелах з 1649 р. // Український історик. – Нью-Йорк–Торонто–Київ–Львів–Париж. – XXXII. – Ч. 1–4 (124–127) –1995. – С. 154–164, XXXIV. – Ч. 1–4 (132–135). – 1997. – С. 80–90;
XXXV. – 1998. – С. 135–149.
6 РДАДА. – Ф. 79. “Сношения России с Польшей.” 1653 р. – Спр. 2. – Кн. 84. – Арк. 258–263. 7 РДАДА. – Ф. 79. “Сношения России с Польшей.” 1653 р. – Спр. 2. – Кн. 84. – Арк. 256–257. 8 Xxxxx Xxxx. Les six Livres de la République. – Paris, 1576. Засновник міжнародного, про нього
див.: Xxxxxxxx X. Xxxx Xxxxx, auteur de la République. – Paris, 1914.
9 Документи Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx (1648–1657). Упорядник Xxxx Xxxx’xxxxxx та Xxxx Xx- xxx. – К., 1961. – С. 128–131. – Док. № 68. (Далі ДБХ)
10 Archiwum Glόwne Akt Dawnych. – Warszawa. – Dоk. Tatar. Xxxxxx 62, teczka 4, Nr. kol. 335. – Dok. № 1.
11 Volumina legum. Вид. І. Xxxxxxx. – СПб., 1859. – Т.2. – C. 130. Див. також Albrycht S. Radzi- xxxx. Pamiętnik. Warszawa. 1980. – Т. 3. – С. 232. Постанова Сойму про ратифікацію Зборівського договору 1649 р. без публікації тексту договору.
12 Xxxxxx X.X. Історія Української РСР. – К., 1979. Т. 2. – Xxxxxxxxxx X.X. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648–1654. – К., 1962.
13 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Т. 10. – СПб., 1878. – Док.
№ 2. – С. 13–18.
14 Xxxxxxxxx Xxxxxxxx. Древности русского права (Территория й население). – Т. 1. – СПб., 1909. – С. 625.
15 Xxxxxxx Xxxxxxx, Xxxxxxxx Xxxxxxxxxxx, Xxxxxx Xxxxxxxx. Historia Państwa I Prawa Polskiego. Warszawa, 1976. – С. 33.
16 ДБХ. – Док. № 4. – С. 33–36; док. № 5. – С. 36–39; № 65. – С. 122–124; № 67. – С. 126–127.
17 Xxxxxxxxx Xxxx. Сочинения. Гл. 3. – М.–Л., 1955. – С. 23.
18 Xxxxxxxxx X. Xxxxxx Xxxxxxxxxxxx (Paleolog), baptismal name Xxx // А Нistory of Russia, the Xxxx of the Modern Age. – New Haven, Соnn. – Т. 4. – London, 1959. – С. 17–26.
19 Xxxxxxxx X.X. Характер отношений России к Православному Востоку в XVI и XVII столе- тиях. –2-е изд. – Xxxxxxx Посад, 1914. – С. 359.
20 Там же. – С. 359–362.
21 РДАДА. Главный Московский архив Министерства иностанных дел, 7159 год = 1652 рік. – Греческие дела. Справа № 17.
22 Xxxxx Xxxxxxxxx. Historia Litwy. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Lódź, 1982. – С. 75; С. 136. Про встановлення “аррlісаrе.”
23 Про “аррlісаrе” див. статтю Xxxxxxx Xxxxxxx // Trois leçons sur l’histoire du Grand Duche de Lithuanie – Ruthenie (avec, l’Ukaine). Jusqu’en en 1569 // Journal of Turkish Studies “RAIYYET RÜSÛMU”. – 1987. – Т. 2. Ювілейний збірник на честь Xxxxxx Інальчика, № 11. – С. 105–121.
24 Xxxxx Xxxx. Див. прим. 8.
25 Воссоединение Украины с Россией : Документи и материалы: В трех томах. / Ред. X.X. Xxxxxxxx у др. – Т. 3. – М., 1954. – Арк. 138. – С. 464.
26 Там же. – Арк. 143, 144, 144 зв. – С. 466.
27 Там же. – Арк. 138. – С. 464.
28 Там же. – Арк. 138 зв. – C. 464.
РДАДА – Малоросійський приказ. – Xxxxx 15/5826. –Арк. 167–171; 173–179; 186–225 (оригінал). Опубліковано. Воссоединение... – Т. 3. – С. 534–543 Сводные данные из записаних книг с приведенных к присяге.”
29 Xxxxxxxxxx X.X. К истории Переяславской Рады 1654 года. (Доложено в ОГН 29/Х 1929) // Доклады Академии наук СССР. Ленинград, 1929. – №16. – С. 299–305.
30 Xxxxxxxxxx X.X. К истории... – C. 303–304. Дяки, вочевидь, не знали як бути з людиною, що носила такий бучний титул: гетьман Xxxxxxxxxxx Xxxx Переяславського полку.
31 Xxxxxxxxxx X.X. К истории... – С. 304.
32 Воссоединение... Т.3. – Док. №232. – С. 534–543.
33 Xxxxxxxxxx X.X. К истории... – С. 299.
34 Xxxx’xxxxxx X.X. Студії над державою Б. Хмельницького: IV. Українські дороги в половині XVII ст. ЗНТШ. – Львів, 1926. – Т. 144–145. – C. 141.
35 Xxxxxxxxxx X.X. К истории... с. 305.
Лист чорнобильського протопопа у Чтениях моск. общ. истории. 1861. III. Xxxx Xxxxxxxxxx (рукоп.), Т. 149. – C. 173.
36 Воссоединение... Т.3. – Док. №232. – C. 534–543.
37 Грушевський X. Переяславська умова України з Москвою 1654 р. – К., 1917. – C. 15.
38 Xxxxxxx X. До питання про Статті Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx. Ювілейний збірник на пошану академіка Xxxxxxx Xxxxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx. – К., 1928. – C. 195–204.
Xxxxxxxxxxx Xxxxxx. Xxxxxx Xxxxxxxxxxx. – Wrocław–Warszawa, 1988. – C. 221–224.
39 ДБХ. – Док. № 68. – C. 128–131.
40 АЮЗХ. – Т.10. – C. 445–452.
41 Xxxxxxx X. Українсько-московські договори в ХVII–ХVIIІ віках. – Варшава, 1934. – Т.ХІХ. Серія правнича. – Кн. 3. – C. 31–32.
42 Грушевський X. Історія України–Руси. – Т. 9. – Ч. II. – К., 1931. – C. 814–819.
43 Xxxxxxx X. Статті Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx в редакції 1659 року. Ювілейний збірник на по- шану академіка Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx Xxxxxxxxxxxx. – К., 1928. – C. 178–194.
44АЮЗР. – Т.10. – C. 445–452.
45 Xxxxxxx X. Українсько-московські договори в ХVІІ–ХVIII віках. – Т. ХІХ. Серія правни- ча. – Кн. 3. – Варшава, 1934. – C. 9–52.
46 Xxxxxxxx Xxxxxxxxx. Українсько-московська угода 1654. Переяславська Рада 1654 року (історіографія та дослідження). – Київ: “Смолоскип”, 2003. – C. 201.
47 Грушевський X. Історія України–Руси. – Т. ІХ. – Ч. 2. – C. 812 (прим. 1)
48 Xxxxxxxxxx X. К истории Переяславской Рады 1654 года. Доклады Академии наук СССР.
№ 16. Ленинград, 1929. – С. 299–305. Перевидано: к. і. “н”. Xxxxxx Xxxxxx. Український істо- рик. Xxxxxxx Xxxxxxxxxxx. Життя, діяльність, творчість. Ювілейне видання. Нью-Йорк–Київ– Львів–Торонто–Париж. XXXIX. Ч. 1–4 (152–155). 2002. – С. 17–37; к. і. н. Xxxxxx Xxxxxx. Із досліджень про державу Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx 1648–1657 рр. (Статті і матеріали). – Харків, 2003. – С. 121–136.
49 Xxxxxx X. Основні міжнародні договори Xxxxxxx Xxxxxxxxxxxxx 1648–1657 рр. – Харків, 2003. – С. 493.