Contract

Xxxx Xxxxxxxx

ДОГОВІР ПРО УТРИМАННЯ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ

Стабільність у сім’ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб кожен з подружжя отримав відповідну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі, сприяти тому, щоб у сім’ї були створені належні умови для народження та виховання дітей, гармонійного розвитку кожного з членів родини тощо.

Сімейне законодавство передбачає обов’язок подружжя матеріально підтримувати один одного у шлюбі (ч. 1 ст. 75 Сімейного кодексу України

– далі СКУ) [4, 26]. Майнові права та обов’язки щодо надання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстрації шлюбу та існують протягом усього часу перебування у шлюбі.

За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклується одне про одного, і проблем щодо утримання не існує. Однак іноді виникають випадки, коли один з подружжя потребує утримання з боку іншого з подружжя.

Мета даної дослідження – з’ясувати місце договору про утримання між подружжям у сімейно-правових відносинах.

Чинне законодавство передбачає, що чоловік, дружина повинні підтримувати один одного матеріально (ст. 75 СКУ) [4, 26]. Ця правова норма є глибоко моральною, ґрунтується на таких засадах побудови сім’ї, як добровільність, рівність, взаємоповага, захист інтересів непрацездатних членів сім’ї.

У разі, якщо один із подружжя відмовляється або ухиляється від свого обов’язку щодо утримання іншого з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, останній має право звернутися з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку.

Загальними умовами, визначеними законом, зокрема ч. 2 ст. 75 СКУ, для виникнення права в одного з подружжя на утримання є: шлюб (перебування у шлюбі); непрацездатність за віком; непрацездатність за інвалідністю; потреба у матеріальній допомозі; можливість надавати допомогу [2, 195].

Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 1 ст. 78) [2, 27] .

Договір про сплату аліментів відноситься до цивільно-правових договорів з певною сімейно-правовою специфікою, оскільки передбачений сімейним законодавством [3, 234].

Сімейно-правовими особливостями цього договору є його суб’єктний склад і те, що у разі невиконання цього договору одним із

подружжя свого обов’язку, аліменти можуть сплачуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Договір про надання утримання або сплати аліментів є безвідплатним, одностороннім за розподілом прав і обов’язків, консенсуальним [6, 250].

В даному договорі сторони самостійно визначають умови, розмір та строки виплати аліментів. Розмір виплати повинен бути зазначений в договорі таким чином, щоб на підставі укладеного договору можна було вчинити виконавчий напис із зрозумілим для виконавця змістом. Тому розмір утримання має бути визначений або у твердій грошовій сумі або у відсотках до отриманого доходу, або з зазначенням виду та розміру натуральної оплати. Строки виплати можуть бути встановлені стосовно періоду дії договору взагалі і стосовно здійснення періодичних платежів. Періодичні платежі, як правило, здійснюються щомісячно, але якщо сторони визначили інші межі, то це не буде підставою для визнання такого договору недійсним, за виключенням випадків, встановлених Цивільним кодексом України. Кінцевий строк дії договору може визначатися посиланням на календарну дату або настанням події (поновлення працездатності, створення іншої сім’ї тощо) .

Припинення дії такого договору, як і будь-якого іншого, можливо за умови його виконання або за обопільною домовленістю сторін, а також у разі неможливості виконання договору з причин, що не залежать від волі сторін. Сторони не позбавлені можливості змінити умови договору. Така зміна умов договору також може бути здійснена за згодою обох сторін. Примусова зміна умов договору виявляється суперечливою, оскільки відсутність згоди однієї із сторін на встановлення порядку утримання є підставою для судового вирішення спору про стягнення утримання на умовах, визначених не стягувачем аліментів, а законом [5, 203].

Гарантією виконання цього договору є можливість накладення стягнення на майно боржника на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто без рішення суду.

Договір подружжя про надання утримання, як й інший договір приватного характеру, може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним судом відповідно до Цивільного кодексу України [1, 80].

Таким чином, договір про утримання між подружжям має правову основу, підтверджену положеннями Сімейного кодексу України і статтями Цивільного кодексу України, й відіграє значну роль у регулюванні сімейно-правових відносин за певних законом визначених обставин.

Список використаних джерел:

1. Xxxxxxxxx X. X. Договірне регулювання відносин з надання утримання між подружжям(колишнім подружжям) / X. X. Xxxxxxxxx

// Право України. – 2004. – № 11. – С. 79–82.

2. Xxxxxxx X. X. Сімейне право України / X. X. Xxxxxxx. – К.: Правова єдність, 2009. – 512 с.

3. Xxxxxxx X. X. Сімейно-правовий договір: правова природа та його особливості / X. X. Xxxxxxx // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: збірка наукових праць. – Х., 2003. – 260 с.

4. Сімейний кодекс України. – К., 2011. – 96 с.

5. Сімейне право України / За ред. Xxxxxxxxx X. X. – К., 2002. – 304 с.

6. Цивільний кодекс України. – К., 2003. – 356 с.