ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ ЯК MEXАНІЗM УСТУПКИ ПРАВ ВИMОГИ КРEДИТОРА

5om O.O.,

acnipaнm кaфeдpu мiжнapодного npuвamного ma мumного npaвa Iнcmumymy мiжнapоднuх вiдноcuн Kuïвcького нaцiонaльного yнiвepcumemy iм. Tapaca Шeвчeнкa

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ ЯК MEXАНІЗM УСТУПКИ ПРАВ ВИMОГИ КРEДИТОРА

Q

сучасному цивільному праві існує конструкція договору, в якому права вимоги складають спеціальний предмет. Mова йде про договір факторингу, невідомий чинному ЦК України.

Насамперед звернемося до визначення договору факторингу, яке міститься в п.1 ст.1138 Проекту ЦК. За договором факторингу одна сторона (фактор) передає чи зобов'язується передати в розпорядження іншій стороні (клієнту), а клієнт уступає чи зобов'язується уступити фактору грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта з цією третьою особою (боржником).

На формування інституту факторингу в національній правовій системі значно вплинула існуюча міжнародна практика і, як результат її узагальнення, Конвенція УНІДРУА по міжнародних факторних операціях (Oттава, 1988р.).

Щодо історії розвитку договору факторингу слід зазначити, що в літературі переважає точка зору про те, що історичні корені цього інституту заглиблюються у далеке минуле. Tак, наприклад, O.C. Xxxxxxx стверджує, що ще в Mесопотамії в третьому тисячолітті до нашої ери можна було зустріти відносини між діловими людьми, що полягають в одному із сучасних видів фінансування, яке в сучасному цивільному праві отримало назву факторинг1. Виникнення факторингу в сучасному вигляді відносять до XVIII ст. і зв'язують з торговою практикою Англії з її американськими колоніями2. Tрохи іншої думки дотримується X.X. Xxxxxxxxxxx, яка відносить виникнення факторингу до XII-XVI ст.3

Незважаючи на деякі розбіжності в позиціях, обґрунтованим вбачається висновок про наявність значного історичного досвіду в практиці застосування договору фінансування під уступку грошової вимоги.

Розглянемо основні елементи договору факторингу, до яких необхідно віднести предмет договору, його суб'єктів, зміст договору, основні обов'язки сторін, відповідальність за порушення договору.

Mатеріальний предмет договору факторингу складають грошові вимоги клієнта до третьої особи, що випливають з надання товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі. При цьому законодавець особливо підкреслює, що грошові вимоги можуть бути як існуючими, тобто такими, за якими вже наступив термін платежу, так і майбутніми, тобто такими, термін платежу за якими наступить у майбутньому.

Юридичним предметом договору факторингу виступають дії сторін — надання фінансування під уступку грошової вимоги. X.X. Xxxx справедливо відзначає, що факторинг є універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів4. Як правило, за договором факторингу фактор не тільки надає фінансування, але й зв'язані з цим різноманітні фінансові послуги, насамперед по веденню бухгалтерського обліку й пред‘явленню до оплати рахунків по грошових вимогах, що надходять5. При цьому підкреслимо, що звичайно договір факторингу є триваючим договором, свого роду факторинговим обслуговуванням, оскільки при однократності такого фінансування істотно знижується позитивний ефект у результаті використання конструкції

BICHИK

Хше 6ниц6ноѕо iнcтитyтy реѕiона 6ноѕо yпра8 iння та пра8а

факторингу. Проте вважаємо за доцільне відзначити, що сучасне регулювання факторингових відносин не дозволяє провести чітку диференціацію загальногромадської цесії й уступки вимог в рамках факторингових відносин, оскільки фактично положення ЦК про факторинг не закріплюють якихось специфічних ознак такого договору. На відміну від згаданої Конвенції УНІДРУА надання фактором додаткових послуг клієнту носить факультативний характер.

Певні особливості, що пов'язані з предметом, характерні й для суб'єктного складу договору факторингу. Cтосовно фактора законодавець вказує, що таким може виступати банк й інша організація, яка може здійснювати банківські операції. Очевидно, що такі вимоги до фактора продиктовані специфікою його договірних обов'язків у факторингових відносинах. Проект ЦК не містить яких-небудь спеціальних вимог до клієнта. Водночас, у світовій практиці клієнтом у факторингових операціях виступають, як правило, комерційні юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці, оскільки факторинг, як вже відзначалося, є найбільш зручним способом усунення дефіциту оборотних коштів для таких учасників підприємницького обороту. Фізичні особи (за винятком підприємців), як правило, передають свої вимоги в межах договору купівлі- продажу прав вимоги (загальної уступки вимог).

Проект ЦК України містить ряд правових норм про факторинг, що істотно відрізняються від регулювання уступки вимоги за іншими договорами.

Клієнту прямо надана можливість уступити фактору майбутню вимогу (ст.1139 Проекту ЦК), що, на нашу думку, пов'язано з вимогами сучасного комерційного обороту.

Клієнт також наділений правом уступити вимогу й у тих випадках, коли уступка вимоги заборонена чи обмежена умовами договору між клієнтом і третіми особами (ст.1140 Проекту ЦК). У той же час з метою захисту інтересів третіх осіб, що порушуються такою уступкою, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати пов‘язані з цим збитки.

Крім того, законодавець установив як загальне правило неприпустимість подальшої уступки грошової вимоги, придбаної на підставі договору факторингу. Однак, з огляду на диспозитивний характер цього правила, сторони можуть виключити його дію, передбачивши можливість уступки вимоги в договорі факторингу (ст.1143 Проекту ЦК).

Відзначимо також, що Проект ЦК встановлює й деякі інші особливості договору факторингу. Зокрема клієнт (як і цедент) відповідає перед фактором лише за дійсність вимоги, що уступається. Однак ст.1141 Проекту ЦК пов‘язує дійсність вимоги з наявністю двох обставин: по-перше, клієнт повинен мати право на передачу грошової вимоги, а по-друге, клієнту в момент уступки не відомі обставини, внаслідок яких боржник вправі не виконувати цю вимогу. Tаким чином, на фактора покладено додатковий ризик, оскільки покласти відповідальність за недійсність грошової вимоги на сумлінного клієнта вкрай необґрунтовано. При цьому відзначимо, що договором можуть бути передбачені й інші умови відповідальності клієнта.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що за своєю природою договір факторингу представляє своєрідне поєднання кредитного договору (надання фінансування) і договору по наданню послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми ЦК про уступку вимоги, якщо в цьому виникає необхідність (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і при цьому норми про уступку не суперечать суті правовідносин, що склалися між сторонами в рамках договору факторингу.

На наш погляд, на особливу увагу заслуговує положення ч.2 п.1 ст.1138 Проекту ЦК про те, що грошова вимога до боржника може бути відступлена клієнтом фактору також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Очевидно, така норма стала логічним продовженням положень Проекту ЦК про забезпечення виконання зобов'язань,

відповідно до яких законодавець фактично відмовився від використання вичерпного переліку забезпечувальних зобов'язань.

Уступка вимоги з метою забезпечення виконання зобов'язання в англо-американській правовій системі розглядається як фідуціарна уступка вимоги (від лат. fides - довіра, віра)6.

Вбачається, що українське цивільне право в цьому випадку дозволяє вести мову про договір про уступку вимоги, який укладено під умовою. Як відомо, умова може бути або відкладальною (сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, про яку невідомо, наступить вона чи не наступить), або скасувальною (сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, наступить вона чи не наступить). З огляду на практичну неможливість навіть для боржника визначити, чи зможе він виконати зобов'язання у встановлений договором термін, у такій ситуації подібні умови можна розглядати як такі умови, про які невідомо, наступлять вони в майбутньому чи ні. Tакого роду умови варто розглядати як мотив угоди [93, c.338]7, що буде стимулювати боржника до належного виконання зобов'язання.

На нашу думку, уступка вимоги для забезпечення виконання зобов'язання може бути здійснена за договором як з відкладальною, так і зі скасувальною умовою. Безсумнівно, що при уступці вимоги під скасувальною умовою ступінь довіри цедента цесіонарію відіграє значну роль — адже передача вимоги здійснюється вже в момент укладення договору про уступку, крім того, коли цедент виконає своє зобов'язання, xxxxxxxxxx повинен буде повернути передану йому вимогу за допомогою укладення нової угоди.

Крім того, немає перешкод для встановлення договірної умови про забезпечувальну уступку вимоги, коли на кредитора покладається обов'язок не реалізовувати отримане як забезпечення прав вимоги доти, доки боржник, наприклад, не прострочить виконання основного зобов'язання.

Відзначимо також, що істотне значення має визначення співвідношення фідуціарної уступки вимог з нормами Проекту ЦК про заставу прав.

З огляду на допустимість використання різних способів забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі й не названих як такі у главі Проекту ЦК про забезпечення виконання зобов'язань, законодавець, на наш погляд, надав учасникам цивільного обороту право самостійно вибирати спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Іншими словами, сторони договору вправі вибрати як заставу прав, так і фідуціарну уступку прав.

Відзначимо, що законом встановлюється цілий ряд вимог до застави прав, крім того, процес реалізації заставлених прав також являє собою досить складну багаторівневу процедуру. Однак і “міцність” цього способу забезпечення значно вища, ніж забезпечувальна сила фідуціарної уступки вимоги, що компенсується більш простим способом її реалізації — право вимоги просто переходить (чи залишається) до кредитора-цесіонарія.

На наш погляд, надання учасникам цивільного обороту такої можливості вибору своєї поведінки цілком відповідає загальним принципам цивільного права (свобода договору, диспозитивність та ін.).

З огляду на викладене, обґрунтованим вбачається висновок про можливість використання уступки вимоги як способу забезпечення виконання зобов'язання при дотриманні наступних умов: по-перше, така уступка повинна носити акцесорний щодо основного зобов'язання характер; по- друге, уступка вимоги повинна стимулювати боржника (цедента) до належного виконання основного зобов'язання; по-третє, уступлена вимога повинна мати цінність для кредитора.

Лimepamypa

l. Луць B.B. Kонmpaкmu у підпpuємнuцькій діяльносmі: Haвч. посібнuк. – K.: Œpінком Iнmep, l999.

2. Гpaждaнскоe u mоpговоe пpaво кaпumaлuсmuчeскuх сmpaн. – M.: Гос. uзд-во юpuд. лum., l949.

BICHИK

Хше 6ниц6ноѕо інституту реѕіона 6ноѕо упра8 іння та пра8а

3. Гражданское nраво: B 2-х m. Tом I: Учебник / Omв. ред. nроф. E.A. Xxxxxxx. – M.: Изд-во БEK, l998.

4. Гражданское nраво: B 2-х m. Tом II. Полymом 2: Учебник / Omв. ред. nроф. E.A. Cyханов.

– M.: Изд-во БEK, 2000.

5. Гражданское nраво. M. 2. Oбязаmельсmвенное nраво / Под ред. B.B. Xxxxxxxxxx. – M.: MTK “Bосmочный [ксnресс, l998.

6. Xxxxxxx A.C. Финансирование nод yсmynкy денежного mребования (гл.43) // Гражданский кодекс Pоссии. Mасmь вmорая. Договоры и дрyгие обязаmельсmва (mексm nроекmа, комменmарии, nроблемы). – M.: Mеждyнародный ценmр финансово-[кономического развиmия, l995.

7. Xxxxxxxxxx X.X. Финансирование nод yсmynкy денежного mребования // Bесmн. Bысшего Aрбиmражного Cyда Pоссийской Федерации. – 2000. – № ll.

8. Правовое регyлирование банковской деяmельносmи / Под ред. nроф. E.A. Xxxxxxxx. – M.: Учебно-консyльmационный ценmр “ŒрИнфоP”, l997.

1 Див.: Xxxxxxx A.C. Финансирование под уступку денежного требования (гл.43) // Гражданский кодекс России. Ч. 2: Договоры и другие обяЗательства (текст проекта, комментарии, проблемы). – M.: Mеждународный центр финансово-экономического раЗвития, 1995. – 305 с.

2 Див.: Гражданское право. Ч. 2. ОбяЗательственное право / Под ред. B.B. Xxxxxxxxxx. – M.: MTК “Bосточный экспресс, 1998. – C. 355–366.

3 Див.: Xxxxxxxxxx X.X. Финансирование под уступку денежного требования // Bестн. Bысшего Aрбитражного Cуда Российской Федерации. – 2000. – № 11.

4 Див.: Луць B.B. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Xxxxxxx Xxxxx, 1999. – 241 с.

5 Див.: Гражданское право: B 2 т. T.II. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. E.A. Xxxxxxx. – M.: ИЗд- во БEК, 2000. – 231 с. Див. також: Правовое регулирование банковской деятельности / Под ред. проф. E.A. Xxxxxxxx. – M.: Учебно-консультационный центр “ЮрИнфоР”, 1997. – 81 с.

6 Див.: Гражданское и торговое право капиталистических стран. – M.: Гос. иЗд-во юрид. лит., 1949. – .317 с.

7 Див.: Гражданское право: B 2 т. T. I: Учебник / Отв. ред. проф. E.A. Xxxxxxx. – M.: ИЗд-во БEК, 1998. – 338 с.

2 иѕнɒн O.C.,

Kиївський національний yніверсиmеm ім. Xxxxxx Xxxxxxxx

ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

ф

а сучасному етапі в Україні, як і в багатьох інших державах світу, інститут банківського рахунку є напрочуд важливим не тільки економічним, а й правовим явищем.

Складність у визначені правової природи договору банківського рахунку зумовлена багатьма чинниками, основними серед яких є: відсутність його чіткого цивільно-правового регулювання (поняття договору, елементи, зміст, підстави виникнення і припинення, відповідальність сторін), значний вплив нормативних актів публічно-правового характеру на відносини між сторонами в договорі; схожість з іншими, простішими за своєю правовою природою, цивільно- правовими договорами (позики, схову (зберігання), доручення тощо), і, у зв'язку з цим, відсутність єдиного доктринального підходу. Tому, спираючись на нормативну базу, попередні наукові доробки фахівців і практику, у цьому дослідженні наводиться спроба розглянути зазначені чинники і проаналізувати правову природу договору банківського рахунку, його поняття,