Contract

Лекція 15. ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ. ПЛАН

1. Поняття, предмет та форма договору страхування.

2. Сторони у договорі страхування їх права та обов’язки.

3. Істотні умови, укладення договору страхування та момент набрання чинності.

4. Співстрахування та договір перестрахування.

5. Припинення та недійсність договору страхування

1. Поняття, предмет та форма договору страхування

Офіційне тлумачення терміну «страхування» в Україні наведено в Законі "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР (станом на : 01.01.2022):

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Отже, можна сказати, що страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Самостійним видом договору є договір страхування як правовий спосіб зменшення шкідливих наслідків настання випадкових обставин, передбачених договором страхування (знищення майна, зменшення працездатності чи смерті застрахованої особи, настання інших страхових ризиків).

Договір страхування є договірно-правовою формою відносин страхування, поняття якого нормативно визначене і досліджене юридичною доктриною.

Нормативне поняття договору страхування закріплено в ЦК, ГК України і Законі України "Про страхування".

Згідно зі ст. 354 ГК договором страхування є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

В Законі "Про страхування" під договором страхування розуміє письмову угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначені у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону).

Передбачене ГК та Законом України "Про страхування" поняття договору страхування дещо відрізняється від поняття, яке дається у ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати платежі та виконувати інші умови договору.

Отже, договір страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Його також можна віднести до договорів про надання послуг та на користь третьої особи.

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки прав та обов'язків набувають обидві сторони.

Договір страхування є оплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію (страхові платежі), а страховик несе ризик настання страхового випадку і за наявності останнього здійснює страхову виплату. Договір страхування залишається оплатним і тоді, коли страховий випадок не настає, оскільки договір був укладений у розрахунку на зустрічне надання з боку страховика у вигляді отримання від нього страхової виплати.

Договір страхування є ризиковим (алеаторним) правочином. Страхування носить ризиковий (алеаторний) характер, оскільки неможливо передбачити, який розмір страхової виплати належатиме до настання страхового випадку і здійснення виплати страховиком.

Згідно зі ст.8 Закону «Про страхування» страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі; страховий ризик — це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, при цьому страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ст.9 Закону

про страхування). Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст.10 Закону про страхування).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Чинне законодавство передбачає спеціальне правило щодо форми договору страхування.

Згідно зі ст.981 ЦК договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатися шляхом складання одного документа або шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва.

Договір страхування, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

2. Сторони у договорі страхування.

Сторонами договору страхування є страховик та страхувальник. Окрім сторін, учасниками правовідносин можуть виступати застраховані особи, вигодонабувач і (ст. 985 ЦК), товариства взаємного страхування (ст. 352 ЦК), об'єднання страховиків (ст. 13 Закону "Про страхування"), перестраховики та інші особи.

Чинним законодавством сторонами договору страхування визначено фізичних та юридичних осіб, причому не вказано інших учасників цивільних відносин.

Страховик - це юридична особа, яка згідно з договором страхування або відповідною нормою закону бере на себе зобов'язання за визначену винагороду відшкодувати страхувальнику або іншій застрахованій особі шкоду, що виникла в разі настання певної події (страхових випадків).

Страховиками відповідно до ст. 2 Закону "Про страхування" визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із законодавством про господарські товариства та страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховою діяльністю в Україні дозволено займатися страховикам- резидентам України.

Страховик-нерезидент має право здійснювати страхову діяльність в Україні за умови дотримання вимог, передбачених ст. 2 Закону "Про страхування".

Юридичні особи, які не відповідають вимогам ст. 2 зазначеного Закону, не можуть займатися страховою діяльністю.

За характером діяльності страховиків поділяють на: таких, що страхують життя; таких, що здійснюють інші види страхування; таких, що надають винятково перестрахувальні послуги.

За належністю страховики можуть бути державними і приватними.

Іншою стороною договору страхування є страхувальник. Відповідно до ст.

353 ГК і ст. 3 Закону "Про страхування", страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальник набуває статусу суб'єкта страхових правовідносин з моменту укладення договору страхування або на підставі закону (обов'язкове страхування).

Третьою особою у страхових правовідносинах можуть бути застраховані особи та вигодонабувачі. Вказані особи не є страховиком або страхувальником за конкретним договором страхування.

Так, страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застрахована особа - це фізична особа, життя, здоров'я і працездатність якої є об'єктом страхового захисту. Застрахованою є фізична особа, на користь якої укладено договір страхування. Застрахована особа може бути водночас страхувальником, якщо сплачує грошові кошти (страхові внески) самостійно.

Правовий статус сторін договору страхування визначається сукупністю прав та обов'язків сторін договору.

Загальні права та обов'язки сторін договору страхування передбачені ЦК (статті 988, 989) та Законом "Про страхування" (статті 20, 21).

Залежно від етапу розвитку страхових правовідносин, моменту виникнення та тривалості існування обов'язки сторін за договором страхування умовно можна поділити на три групи:

1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору;

2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;

3) обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

За цим критерієм на відповідну сторону договору страхування покладаються певні обов'язки при укладенні, виконанні договору, настанні страхового випадку.

Страхувальники мають право при укладенні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Обов'язки сторін за договором страхування

В ст.988 ЦК передбачені обов'язки страховика. Насамперед страховик зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування. Згідно зі ст.17 Закону про страхування правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування мають містити: перелік об'єктів страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; винятки із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування, Іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

У разі якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до уповноваженого органу.

Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові. Так, страховик зобов'язаний скласти страховий акт (аварійний сертифікат).

Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За договором особистого страхування страхова виплата здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

За договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) страхова виплата не може перевищувати розміру реальних збитків. Для того, щоб інші збитки вважалися застрахованими, необхідно, щоб це було встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка не перевищує вартості майна на момент укладення договору.

Страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором.

Справа в тому, що згідно зі ст.989 ЦК страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення.

Страховик зобов'язаний за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення

вартості майна переукласти з ним договір страхування. Це зумовлюється тим, що в результаті здійснення страхувальником відповідних дій змінюється предмет договору, зменшується ймовірність настання страхового випадку.

Оскільки згідно зі ст.989 ЦК страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, страховик може отримати інформацію про особу страхувальника та його майновий стан, що захищається законом. Таку Інформацію страховик може отримати і через настання страхового випадку.

В будь-якому разі страховик зобов'язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Сторони в договорі страхування можуть передбачити й інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника регулюються ст.989 ЦК. Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, оскільки це безпосередньо впливає на умови договору страхування, а можливо, і на саме укладення такого договору. Страхувальник зобов'язаний надалі інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику,що може бути підставою для змін умов договору.

Страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.

Крім того, він зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Сторони в договорі страхування можуть передбачити й інші обов'язки страхувальника.

Одним з основних обов'язків страховика є здійснення страхової виплати. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта(аварійного сертифіката), що передбачено ст.990 ЦК.

Стаття 25 Закону про страхування передбачає, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Взагалі виникають спірні питання стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання

страхувальником цього обов’язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.

За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону Про страхування, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала.

Слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату,якщо це не суперечить закону.

З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку.

Отже, взаємний характер договору страхування обумовлений тим, що обидві сторони приймають на себе одна перед іншою обов'язки: страхувальник - повідомляти відомості про зміну страхового ризику, виплачувати страхові внески, якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору, повідомляти страховика про настання страхового випадку тощо, а страховик - здійснити страхову виплату тощо.

3. Істотні умови, укладення договору страхування та момент набрання чинності

Відповідно до ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК).

Істотними умовами договору страхування відповідно до ст. 982 ЦК є:

1) предмет договору;

2) страховий випадок;

3) розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума);

4) розмір страхового платежу і строки його сплати;

5) строк договору;

6) інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

До умов, визначених актами цивільного законодавства, можна віднести умови, які мають бути визначені у договорі відповідно до ст. 16 Закону про страхування.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

- прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

- зазначення предмета договору страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

- страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Порядок укладання договору страхування регламентується цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування».

Укладення договору страхування відбувається з дотриманням загальних положень ЦК про укладення договорів.

Процес укладання договору страхування складається з двох стадій:

1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини (оферта);

2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною — акцепт, що свідчить про її згоду укласти договір на умовах, викладених у пропозиції.

Договори страхування можуть укладатися з громадянами та юридичними особами і передбачати виконання зобов'язання на користь третьої особи, а не страхувальника.

Страхувальник має право страхувати як власні майнові інтереси, так і інтереси третіх осіб.

Для страхування інтересів третьої особи страхувальник має укласти договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), майнові інтереси якої стають предметом договору страхування. У цьому випадку учасником страхового

правовідношення виступає застрахована особа. Якщо страхувальник не укладає договір на користь третьої особи, то застрахованою особою вважається він сам.

За договором страхування на користь третьої особи страховик зобов'язаний здійснити зазначеній третій особі страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК).

Учасником страхового правовідношення може бути вигодонабувач, тобто призначена страхувальником фізична чи юридична особа для одержання страхової виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 985 ЦК страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором.

Призначення вигодонабувача не визнається істотною умовою договору, тому страхувальник має право змінювати його, повідомивши про це страховика. При цьому право на зміну вигодонабувача може бути обмежене договором страхування (ч. 1 ст. 985 ЦК).

Правовий статус вигодонабувача вирізняє належне йому право вимагати від страховика виконання покладених на нього обов'язків, у тому числі здійснити страхову виплату. Водночас страхувальник, який уклав договір страхування на користь вигодонабувача, не звільняється від виконання своїх обов'язків за цим договором, навіть якщо він укладений на користь вигодонабувача.

Після настання страхового випадку заміна вигодонабувача є неможливою, оскільки мав місце юридичний факт, з настанням якого виникло нове правовідношення, суб'єктом якого виступає новий учасник - вигодонабувач. Заміна такої особи означала б припинення його прав, наданих законом

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), яке видається страховиком страхувальникові і є формою договору страхування (ст.18 Закону про страхування).

Страхове свідоцтво є документом, призначення якого полягає в тому, щоб слугувати доказом укладення договору. Тому за своїм змістом страховий поліс має містити в собі всі істотні елементи договору.

Страхове свідоцтво не може розглядатися як сам договір, оскільки видача страхового свідоцтва відбувається тільки після надходження страхового внеску, а не в момент набрання чинності договором страхування. Крім того, видача страхового свідоцтва становить виключне право страховика, тоді як страхувальник може сплачувати страхові платежі не тільки безпосередньо страховику, а й через кредитні організації.

Поряд з підтвердженням факту укладення договору, страхове свідоцтво виконує також посвідчувальну функцію як документ, що посвідчує особу страхувальника. Це відбувається у випадку, коли страхувальник пред'являє страховику страхове свідоцтво і тим самим визначає себе саме тією особою, яка має право на отримання відповідної страхової суми.

Договір страхування може бути укладено на будь-який строк, за

домовленістю сторін, що передбачено чинним законодавством і зумовлено багатьма факторами (метою, з якою укладається договір страхування, видом і формою проведення страхування, платоспроможністю страхувальника тощо).

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником перового страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 983 ЦК).

За юридичною ознакою моменту укладення договір страхування загалом є реальним договором. Правовстановлювальним фактом, з настанням якого виникають цивільні правовідносини за цим договором, зазвичай є внесення страхувальником першого страхового платежу. Форма внесення грошових коштів, які становлять плату за послугу із страхування, Законом "Про страхування" не встановлена і визначається правилами страхування або договором.

Отже, стосовно моменту набрання чинності договором страхування, тобто здійснення першого платежу, слід враховувати, що коли він здійснюється готівкою, то цей факт має підтверджуватися видачею встановленого законодавством розрахункового документа — квитанції, касового чека тощо. При сплаті першого платежу у безготівковій формі договір набирає чинності з дати надходження коштів на рахунок страховика, якщо сторони не домовилися про інше в договорі.

4. Співстрахування та договір перестрахування.

Договір страхування може укладатися з одним страховиком, хоча страхувальник може укласти такі самостійні договори з різними страховиками з метою диверсифікації своїх майнових ризиків. Таке правовідношення слід відрізняти від можливості страховика передати певну частину власних ризиків іншому страховику за допомогою перестрахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 986 ЦК і ст. 11 Закону "Про страхування" за згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

У цьому випадку виникає множинність осіб на стороні страховика. Співстрахування може застосовуватися, зокрема, у разі наявності майнового ризику, який має значний вартісний характер, що змушує залучити до укладення договору кількох страховиків, які беруть на себе спільний обов'язок щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку. Для здійснення співстрахування обов'язковою має бути згода страхувальника.

Суть співстрахування полягає у визначенні часткового (дольового) зобов'язання, за яким кожен із співстраховиків бере на себе певну визначену договором частину обов'язку щодо здійснення страхової виплати. Після її

здійснення цей страховик вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином і вибуває із зобов'язання.

При співстрахуванні страхувальник в частині внесення страхових платежів виступає зобов'язаною особою перед усіма співстраховиками. Обсяг такого обов'язку та порядок його виконання визначаються умовами договору страхування і, як правило, мають визначатися часткою страховиків щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 2 ст. 986 ЦК за погодженням між співстраховиками і страхувальниками один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки. В даному випадку йдеться про своєрідне представництво, яке виникає на підставі договору між співстраховиками і страхувальником, в якому визначається коло дій, які може вчиняти такий представник, його повноваження, погоджуються інші умови такого представництва між співстраховиками і страхувальником. За таким договором один із співстраховиків вступає у правовідносини із страхувальником від імені та в інтересах інших співстраховиків. Повноваження такого представника можуть полягати в оформленні документації, прийнятті страхових платежів, іншому веденні справи тощо.

Вважається, що для вступу у правовідносини із страхувальником додаткових підтверджуючих повноважень оформляти не потрібно, оскільки страхувальник поінформований про такого представника та його правовий статус.

Представницькі повноваження не поширюються на випадки виконання основного обов'язку з відносин страхування - здійснення страхової виплати. У цьому разі кожен із співстраховиків залишається зобов'язаною особою перед страхувальником у межах своєї частки.

Договір перестрахування

Страхові правовідносини можуть бути ускладнені відносинами перестрахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Однакове за своїми юридичними характеристиками, але більш детальне визначення перестрахування містить Закон "Про страхування". Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону перестрахуванням визнається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У порядку перестрахування страхуються ризики, пов'язані із основною діяльністю страховика, і полягають у необхідності здійснити страхову виплату.

Перестрахування не може розглядатися як страхування ризику страхової виплати чи як страхування виконання зобов'язання за договором страхування. За своєю природою перестрахування є страхуванням ризику настання обов'язку

здійснити страхову виплату. Xxxxxxxx інтерес перестрахувальника полягає у тому, щоб перестраховик повністю або частково компенсував йому виплату за договором страхування, яка може бути здійснена.

Перестрахування у страховика (перестраховика) - нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1290.

Відповідно до ч. 2 ст. 987 ЦК страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Сторонами відносин перестрахування виступають перестраховик, тобто страховик за первісним договором страхування, і перестрахувальник, тобто страховик особливого роду, метою діяльності якого є страхування ризиків інших страховиків.

До діяльності перестраховиків пред'являються особливі, порівняно зі звичайними страховиками, вимоги, зокрема вимоги щодо статутного фонду, наявність спеціальної ліцензії тощо. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти страхувальника про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Укладення договору страхування не свідчить про перехід обов'язків страховика щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку до перестраховика.

Відповідальність

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Стаття 992 ЦК передбачає відповідальність страховика у разі несплати ним страхувальникові або іншій особі страхової виплати. В такому разі страховик зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до §2 гл.49 ЦК. Розмір неустойки (пені, штрафу) може бути встановлено договором або законом (наприклад, Законом про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

5. Припинення та недійсність договору страхування Підстави припинення договору страхування

Договір страхування може бути змінено, припинено з підстав та в порядку, визначеному положеннями ЦК про договори, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством.

Договір страхування може бути змінено з урахуванням загальних правил зміни договорів, передбачених статтями 651, 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 28 Закону "Про страхування" договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо

перший (або черговий) платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника - громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених цим Законом;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Частина 1 ст.997 ЦК встановлює загальне правило, згідно з яким договір страхування припиняється у випадках, передбачених договором та законом. В ст.28 Закону про страхування зазначається, що дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: закінчення строку дії; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку,якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений на письмову вимогу страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника — громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених Законом про страхування; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо ним не передбачено інше.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім Договору страхування життя, на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога

страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, на вимогу страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхувань життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безгогівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.

У випадках, встановлених ЦК, іншими законами, договір страхування є нікчемним або визнається недійсним в разі невідповідності загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Підставами недійсності договору страхування можуть бути підстави для визнання правочинів недійсними, передбачені статтями 215-236 ЦК. З цих підстав договір страхування вважатиметься недійсним у випадках: невідповідності його цивільному законодавству та іншим правовим актам; вчинення фіктивного та удаваного правочину; укладення договору під впливом помилки, обману.

ЦК у ст. 998 та Закон "Про страхування" (ст. 29) передбачають особливі випадки визнання договору страхування недійсним. Договір страхування визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Правові наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК.