Нормативно-правовими актами національного рівня. Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України); – Господарський кодекс України (далі – ГК України); – Закон України «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон про колдоговори); – Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі – Закон про профспілки). Відповідно до частини 6 статті 65 ГК України на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі – підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність упродовж строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. На новоствореному підприємстві колективний договір укладається з ініціативи однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства (частина 1 статті 2, частини 5, 8 статті 9 Закону про колективні договори). Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції (стаття 7 Закону про колективні договори). У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом підприємства); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці;
